Мама в мене дуже хороша господиня. Вона не тільки тримає увесь дім в ідеальному порядку, але ще й дуже смачно і ситно готує. Кулінарія, її хобі і покликання. Коли ж інтернет з’явився, а з ним і доступ до рецептів докладних з усього світу, мама моя узялась готувати усе на що тільки око падало. Коли я жила окремо, то раділа за неньку, адже не кожен має такий хист. От тільки коли нам жити разом довелось, від моєї радості і сліду не залишилось.
Скільки себе пам’ятаю наш холодильник був повен ситної їжі. Мама моя запросто могла простояти на кухні цілісінький день. Вона готувала з радістю і задоволенням. Сама ж їла мало, основними споживачами були я і тато.
Звісно, що з материнського дому я вилетіла досить таки крупною птахою. Знадобились роки самовиховання і тренувань, аби стати лебедем. Змінила підхід до харчування і раціон повністю. Рахую калорії, займаюсь у спортзалі – самопочуття хороше, як і зовнішній вигляд.
Нині я заміжня жінка, виховую доньку. Чоловік мій далекобійник, вдома буває вкрай рідко. Тож коли ми затіяли ремонт у квартирі нашій капітальний, я розуміла, що швидко це не буде. Коли ж настав час підлогу міняти, я вибору не мала – попросилась до мами на місяць другий. Ми бригаду найняли, обіцяли за цей період усе зробити.
Мама прийняла нас дуже радо. Того ж вечора нас чекала вечеря із трьох страв і тортик. Звісно, я не могла сказати, що такого не їстиму. Мусила сісти до столу і зробити вигляд, що таки поїла, хоч мама і помітила мої хитрощі.
Вже наступного ранку мама приготувала якусь свою “коронну” страву і чекала з нетерпінням коли ми прокинемось і поїмо. Я трішки “подзьобала”, але мама залишилась невдоволена. Я мала б їсти, як тато: багато, голосно причмокуючи і нахвалюючи. Донька моя узагалі в очах мами не годована дитина яку треба терміново рятувати.
Коли ж я придбала у магазині звичну для нас їжу і поклала у холодильник, я помітила, що мама викинула мої продукти. Бачите, її будинок — її правила. Вона впевнена, що поки я живу з нею, вона має право вирішувати, що їсти і коли.
Почались непорозуміння причину яких я взагалі не розуміла. Навіщо робити із цього таку проблему? Ну не хочемо ми, то що?
Коли ж я придбала у магазині звичні нам харчі і склала до холодильнику, то наступного дня їх там не знайшла. Мама аж захлипалась, сказала, що я невдячна дитина і що вона не очікувала від мене такого огидного до неї ставлення.
Я вирішила зібрати речі і того ж дня виїхати. Мені було шкода маму, але знаходитись поруч я просто не могла.
Я поїхала до свекрухи – вона мене тепло прийняла. Ніна Ігорівна не акцентує увагу на харчуванні, не примушує ні до чого. Ми її гості, але вільні робити що нам заманеться. У неї своє, окреме життя. До нас вона узагалі не втручається. Простою розмовою за чашкою кави у нас все і обходиться. Що ми їмо, куди ходимо, що робимо – наша справа.
Мама навіть нам не телефонує, але це її право. Зараз ми з нею практично не спілкуємось.
А все через що? Через те, що я відмовилась їсти, заїдати, наїдатись і переїдати?
Ну хіба я повинна була?
03,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
