Мама з моїх вісімнадцяти років заявила, що я вже доросла, тому повинна платити їй за оренду кімнати або з’їжджати. На їжу я теж мала мати свої гроші. Вона свій материнський обов’язок виконала. Пройшло більше десяти років, мама тепер вимагає з мене грошей на утримання і вважає, що я їй щось винна.
З дитинства я чула, що ця квартира, де ми мешкали, належить виключно матері, нічого мого там немає. Не знаю, навіщо було це говорити маленькій дитині, але так було. Жили ми з мамою вдвох, у мене ніби була окрема кімната, але моєю вона точно не була, все ж належало матері.
Мама безпардонно могла залізти в мої особисті записи, засунути ніс у будь-який куточок, про те, щоб стукати, коли входить до кімнати, навіть не йшлося. Я навіть меблі переставити у своїй кімнаті не могла, бо мама цього не схвалювала.
Ліжко стояло біля батареї і було дуже душно, коли взимку ці чавунні батареї опалювалися на повну потужність. Я часто скаржилася, що мені жарко, душно, часто прокидалася з мігренню, але мама вважала, що я все вигадую, щоби просто зробити по-своєму. Поки я не перегрілася так, що не могла стояти на ногах, і доки лікарка яка прийшла на виклик не покрутила пальцем біля скроні, мама не думала пересувати ліжко.
У дитинстві всі діти люблять мам, які б вони не були. Я свою теж любила, але з віком почала розуміти, що ця любов одностороння. Якщо я дотримувалася маминих правил і не привертала до себе увагу, то вона просто мене ігнорувала. Іноді я відчувала себе примарою, бо якщо мама не хотіла мене помічати, вона проходила повз мене, ніби я порожнє місце.
Мамі було байдуже, як я закінчила школу. Вона не прийшла ні на останній дзвінок, ні на вручення атестатів. Але щойно мені стукнуло вісімнадцять років і я втупила до інституту у нашому місті, вона прийшла до мене в кімнату для розмови.
Мати сказала, що я тепер доросла, тому можу або збирати свої речі і йти на всі чотири сторони, або продовжувати жити тут і платити їй за оренду. Годувати та одягати мене вона теж більше не стане, бо свій обов’язок вона виконала.
Я була вражена, що так можна вчинити з власною дитиною. Роботи у мене тоді не було, багато сил забирало навчання, але й іти не було куди. Окрім мами рідні у мене не було. Я погодилася платити.
Того ж дня я влаштувалася посудомийкою у найближчому кафе. Робота була нічна, виснажлива, а вранці треба було йти на навчання, я навчалася на бюджеті і не могла собі дозволити скотитися за оцінками. Перші місяці “дорослого” життя стали для мене справжнім випробуванням.
Всі зароблені гроші йшли на оренду кімнати у власної матері та купівлю найдешевших продуктів. Постійно хотілося спати. Через кілька місяців полегшало, мене перевели на помічницю кухаря, платили побільше, а графік був не нічний, а день-вечір. На роботі я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.
Він працював офіціантом, теж підробляв у вільний від навчання час. Але був один бонус, він знімав квартиру. Спочатку ми просто зустрічалися, часто ходити на побачення не виходило через ритм життя, але ми насолоджувалися кожною проведеною разом хвилиною. Стосунки стали довірливішими, і я розповіла йому про матір та наші стосунки.
Для нього почуте стало справжньою несподіванкою. Сам він виріс у нормальній сім’ї, хоч і небагатій. Батьки жили в приватному будинку в селищі міського типу, працювали на місцевому виробництві і отримували не дуже багато, а в нього ще дві сестри-школярки. Але навіть у своїй ситуації вони намагалися допомогти синові якщо не грошима, то овочами зі свого городу.
Дізнавшись, скільки я оплачую матері, коханий запропонував переїхати до нього. Винаймати житло на двох було набагато дешевше. Я навіть не роздумувала над його пропозицією, одразу погодившись. Він допоміг мені забрати речі з маминої квартири.
Її новина про мій переїзд не надто зацікавила. Вона скрупульозно підрахувала, скільки я їй винна, а потім вилася навколо нас, поки ми виносили речі. Мабуть, дуже боялася, що я можу прихопити щось її, наприклад, крісло чи стіл.
Особливо вивозити мені було нічого – книги та зошити, одяг і все. Ковдру, подушку та постільну білизну мама віддавати відмовилася. При виході забрала ключі та попередила, що замки завтра ж поміняє. Мій хлопець спостерігав за всім, що відбувається з квадратними очима, а коли за нами зачинилися двері під’їзду, заявив, що якби не знав, що це моя мати, подумав би, що це якась квартирна господиня.
З того часу мати зі мною не спілкувалася. Спочатку я ще навіщось писала їй привітання зі святами, але потім зрозуміла, що спілкуюся з пусткою, і перестала. Нормальну сім’ю я знайшла у чоловіку та його родичах, які змогли оточити мене такою турботою, що мені навіть спочатку було якось незвично.
Розписалися ми з чоловіком через рік після того, як з’їхалися. Після закінчення навчання переїхали тимчасово до його батьків, а потім зняли будинок поруч із ними, який в результаті викупили. Про свою матір я не згадувала, як і вона про мене.
У нас із чоловіком двоє дітей, своє невелике господарство, обидва працюємо. Життя тече своєю чергою. А півроку тому мені зателефонувала мама. Номер я не змінювала, тому знайти мене їй не було важко. Дзвінок став для мене несподіванкою.
Вона розмовляла так, ніби минуло не десять років, а лише місяць. Нарікала, що я їй не дзвоню, що не приїжджаю. Запитала, що нового. А що в мене нового за десять років? Усе! Я сказала, що одружена, є двоє дітей. Ця інформація маму не надто цікавила, питання було задано задля підтримання бесіди. Основною темою для розмови став мій обов’язок дочки по відношенню до матері.
Цього року мама залишилася без роботи, а на пенсію поки що не напрацювала. Тому вона вважає, що я маю її утримувати.
— Я свій материнський обов’язок виконала, я тебе виростила, все тобі дала, тепер твоя черга, – впевнений голос чужої мені жінки звучав у слухавці.
Але за цей час багато змінилося, і я також. Мені вдалося нарешті сформулювати все, що я думаю про її турботу, підтримку та інше. Спочатку слова наче застрягали в горлі, але потім лилися все вільніше і легше. Вперше за все своє життя я виплеснула всю ту образу та розпач, які збиралися через мамині вчинки.
Я чекала від неї будь-якої реакції, але вона просто відповіла “зрозуміло” і знову перевела тему на своє грошове утримання. Мені залишалося просто покласти слухавку та заблокувати її номер.
Вона телефонує тепер із різних номерів, грозить судом і вимагає, щоб я їй платила. Думаю, що незабаром просто поміняю номер мобільного. Нехай живе так, як хоче, я не вважаю, що я їй щось винна.
