Мама відмовляється допомагати, – говорить сестра і хлипає у трубку. Десь тут, я повинна була б запропонувати свою допомогу, бо ж я за кордоном на заробітках, а вона покинута чоловіком мати-одиначка. Та я мовчу і слова не кажу. Більше того, розумію, чого й мама відмовилась допомагати

Мама відмовляється допомагати, – говорить сестра і хлипає у трубку. Десь тут, я повинна була б запропонувати свою допомогу, бо ж я за кордоном на заробітках, а вона покинута чоловіком мати-одиначка. Та я мовчу і слова не кажу. Більше того, розумію, чого й мама відмовилась допомагати.

Ми із сестро росли у одній родині у тих же батьків при таких же статках і чули одні і ті ж повчання від матері і від батька, однак виросли абсолютно різними людьми.

Олена закінчила школу і таки вмовила батьків влаштувати її у один із найпрестижніших ВУЗів країни. Думаєте, хотіла мати хорошу освіту? Олена мріяла про гарне життя, однак за широкою спиною чоловіка.

Я навчалась, працювала і від тата і мами й копійки не брала, бо добре бачила, що всі гроші у них ідуть на Оленку. То їй дублянку, то черевики за кілька сотень доларів.

Згодом, Оленка таки вийшла заміж. Чоловік її кохав і дуже гарно до неї ставився, а от Олена вічно була невдоволена. То їй куплена квартира замала, то вид із вікна не сподобався. Могла улаштувати сцену на порожньому місці.

Мамі також було дуже не просто бо мусила доню свою заспокоювати. Олена все говорила неньці, що то її вина у її долі не щасливій. От якби вони із татом життя не на фермі марнували, а пробували б чогось досягти, то вона б кращої долі мала.

П’ять років те тривало ні дня спокою. Любив зять мою сестру, та кожному коханню є межа. Олена зневажала свого чоловіка, а з появою дитини так узагалі вирішила раптом, що їй усі винні і увесь світ повинен довкола неї обертатись тільки тому, що от вона мамою стала.

Трьох років не було моєму племіннику, як чоловік Олену залишив. Правда, не на хлібі і воді, а в квартирі і при гарних аліментах, та от минулого рівня життя у сестри не було.

Тут вона про маму і згадала нашу. Почала казати, що та мусить іти глядіти її синочка, бо от вона така вся виморена і залишена, а обов’язок бабусі дивитись за онуком.

Мама моя працює, тож відмовила сестрі. Та й кому допомагати, якщо сестра не працює, а лиш на фітнес і йогу ходить. Ну так, ще салон і кафе із подружками. Дитиною зять займався.

Тепер, Олена мене набирає в Іспанію. Просить, ні багато ні мало – підтримки у важкі часи. Мовляв, вона ледь кінці із кінцями зводить, а мама не допомагає. Тож я могла б хоча б няню оплатити. Яких двадцять тисяч у місяць, бо просто бабусю сусідку вона не покличе, а хоче з агенства із рекомендаціями, і знанням трьох мов, і вмінням смажити млинці і водночас вчити малого грати Бетховена на роялі і скрипці.

Так, я відмовила і відмовила моя мама. Хоча ні, не так. Я запропонувала сестрі їхати на заробітки, як оце я нині.

— Ти що? Щоб я та доглядала якусь стареньку? Я деградую уже від тих слів.

Сестра тепер ні зі мною, ні з батьками не спілкується. Говорить, що ми її покинули у найважчу хвилину життя. Мама ледь не щоденно мені телефонує, все переймається, що там і як. Говорить, що ми напевне не повинні були б бути такими категоричними і все ж вона наша сім’я.

Але я стою на своєму: годувати і виконувати забаганки тридцятирічної вічно невдоволеної пані власним коштом я не буду. Хай, навіть там дитина мала і чоловік покинув.

Ну от скажіть, я не права?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page