fbpx
Історії з життя
Мама! Як зустріне, що скаже? Щось же вона мусить сказати, має пояснити, чому залишила своє дитя? Мати часто снилася Каті. А тепер, коли залишилось ще трішки, і вона її побачить – стало не по собі

…Від автобуса вона йшла ще п’ять кілометрів пішки. Чужа жінка вела її до мами. П’ятнадцять років чекала на цю зустріч, а тепер серце ладне вискочити. Мама… Як зустріне, що скаже? Щось же вона мусить сказати, має пояснити, чому залишила своє дитя? Мати часто снилася Каті. А тепер, коли залишилось ще трішки, і вона її побачить – стало не по собі…

В інтернаті діти кепкували над рудою дівчинкою і дражнили «Катя Чилі» через густе, як у відомої співачки, волосся. А ще у неї був поганий зір, і вона майже не бачила. В Україні об’їздили всі можливі центри, проте ніхто не брався за неї. Якось в інтернат приїхала волонтерка зі США Мерилін. І руде дівчисько в окулярах так запало в душу заокеанській гості, що вона почала опікуватися Катею. Надсилала листівки, посилки. Хоча в американки було троє дітей, восьмеро онуків, жила сама, без чоловіка, але продовжувала займатися благодійністю. Хто зна, як би склалася доля дівчинки, якби не Мерилін. Вона забрала її до США, оплатила дороговартісну процетуру на очах, яка повернула зір. І Катя стала бачити без окулярів. Мерилін же просила її про одне – щоб не повторила долю своєї матері…

За матеріалами – Вісник.К.

…І ось вона їде до мами. Якось дівчину відправили в санаторій, де вона познайомилася з однією жінкою. Виявилося, що тьотя Єва родом з того села, звідки була Катина ненька.

– Дитино, та я ж знаю твою маму! – вигукнула вона схвильовано.

Жінка пообіцяла поговорити з нею і привезти доньку в гості. На Великдень. І ось вони йдуть пішки п’ять кілометрів, а Катрусиню огортає неспокій. Поки дійшли, уже настала ніч. Єва веде її до якоїсь хати, а дівча проситься:

– Тьотю, давайте завтра прийдемо. Вже ніч, пізно…

– Дитино, ти ж хотіла цього… Не вагайся.

Підійшли до невеликої хатинки, у якій не горіло світло. Єва постукала:

– Ніно, відчиняй! Дочку привезла!

За дверима хтось завовтузився… За мить вони відчинилися, й на порозі постала заспана жінка в майці. Це й була її мама…

Чужа жінка обняла дівчину, а та аж здригнулася, хоч і не відштовхнула. Якийсь чоловік теж привітався. Це новий мамин співмешканець і батько її сестрички Тані.

– Доню, може, ти залишишся у нас ночувати? – проказала стиха мати.

Катя промовчала. Подивилася на тьотю Єву й прошепотіла:

– Скажіть, що я не буду у них сьогодні ночувати, а завтра прийду…

Мама раптом зайшлася:

– Ти мене покидаєш?!

От тоді Катю й прорвало! Все, що тримала в собі всі ці роки, хлинуло з потоками фраз, яких вона більше не соромилася. Це вона, виявляється, її покидає, а не мама покинула п’ятнадцять років тому?! Єва хутенько забрала дівчину з хати і повела до себе…

Наступного дня мама знову причитала:

– Бог мені більше не простить, що я тебе кинула!

– Я тебе вже простила. І Бог простить, – промовила донька.

Вона так і не запитала у матері, чого та покинула її. Хоча що питати – і так було зрозуміло. Ніна полюбляла чарку, жила неправедно, й вона їй була не потрібна. Потім Катя ходила у гості до бабусі Ксені, до тіток. У мами була велика родина в селі. Прощалися і обіцяли більше не губитися й підтримувати зв’язок.

***

Катя бачилася з мамою ще один раз, бо тої невдовзі не стало. Про тата взагалі не хотіла питати питати. Хотіла шукати його, навіть думала написати на передачу «Жди меня». А потім стрималася: для чого ще раз ятрити душу? Саме закінчувала школу, тож треба було думати, як і де жити далі. Мамина родина долею онуки та племінниці не дуже переймалася і забирати дівчину до себе не поспішала. Одна з тіток якось завела про це мову: мовляв, у них немає такої можливості. І Катя зрозуміла, що вона їм не потрібна. Прихисток знайшла у великій прийомній сім’ї. І тільки завдяки названим батькам дізналася, що таке справжня родина. Отримала освіту, знайшла свою другу половинку і вийшла заміж. Тато з мамою подарували молодятам хату, щоб звили своє гніздечко неподалік від них. Дівчина виконала обіцянку, яку дала Мерилін – не повторила долю своєї матері…

Автор – Олеся ВЕРЕСКОВЕЦЬ.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.net.ua заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page