Мама зателефонувала знову із проханням тим же. Я вже й сама мало сльозу не пустила, як пояснити, що я не можу їй допомогти. Я тут лиш півтора року у мене двійко діток, але вона того не розуміє і повторює одне і те ж: “На кого нам усім ще надіятись”.
Я виїхала з України в Данію ще в лютому минулого року. Тут у мене подруга студентських років. Вони із чоловіком нас із дітками на перший час прийняли, розмістили і допомогли з усіма необхідними документами.
Нині я вже більш упевнено себе тут почуваю. Працюю, діти ходять в садок і школу, відвідують басейн. Син, навіть, у команді. Звісно, допомога тут дуже відчутна, за що низький уклін усім. Продуктами нас забезпечують, а так, як ми й дома рідко буваємо, то я до магазину за харчами вважайте і не ходжу.
Спочатку, як і всі я у клінінгу тут працювала, але згодом, подруга мене до себе забрала. Вона свята влаштовує, а коли їй помічниця знадобилась, так вона мене до себе взяла.
Робота приносить не тільки задоволення, живе спілкування, але й гарний заробіток. Квартиру я винаймаю, тож кошти не зайві.
У мене тут, слава Богу, життя налагодилось. Я ні на що не можу пожалітись, окрім як на маму свою. Я їй щиро усе як є розповідала із самого першого дня. Тож коли я отримала першу зарплатню у подруги, теж поділилась радістю, саме із того моменту все і почалось.
Мама моя мешкає не одна – до неї свого часу переїхала після розлучення моя менша сестричка із дітьми. Діток троє. село маленьке. роботи немає. Живуть на допомогу, що отримує мама моя як пенсіонер, а сестра, як багатодітна мама.
Саме після того, як мама почула суму мого заробітку, вона почала просити про допомогу. Мовляв, я єдина хто може зараз у важку хвилину їм із сестрою допомогти. Говорить, що ми родина і повинні одне одного підтримувати.
Тепер мені хоч трубку не бери, бо я чую від мами одне і те ж, як їм із сестрою важко і що єдина надія усіх п’ятьох то є я.
Але ж я тут не на заробітках, не одна? Я розумію, що мамі нині не просто і сестрі, але вони вдома в своїй хаті, а я на чужині та ще й з дітками.
Так, я можу передати певну суму, але ті гроші підуть із мого бюджету який чітко розраховано і розплановано. Тут інший рівень життя, інші витрати, але мене рідні не розуміють.
Може я не хороша донька? Може таки треба сестрі у важку хвилину допомогти, хай навіть від своєї родини забравши?
Може хто нині в такій же ситуації. Підкажіть, як мені бути?
Ольга Р.
Головна картинка ілюстративна.
