fbpx

«Мамо, а що ти хотіла? Так виглядати і тата втримати біля себе?», – так мене донька підтримала, коли від мене пішов чоловік. Їй, шістнадцятирічній, здавалося, що вона знає всі відповіді на світі, а тут очевидна річ – жінка перестала бути гарною, то й її можна без докорів сумніву списати, як залежаний товар

Тільки от моя обізнана доня не знає, як перетворюються на таку от жінку. То я їй розкажу.

Ми з Романом одружилися по любові, принаймні, я його дуже сильно любила. Характер у нього був спокійним, але його думка про роль жінки вже тоді була застарілою, але я погодилася, що сенс в цьому є, якщо такий чоловік і далі буде зі мною.

А починалося все з того невинного:

– Нащо тобі це плаття? Ти вже не дівчина, а жінка. Для кого ти хочеш гарно виглядати? Бо я вже з тобою живу.

Ось це «для кого ти хочеш гарно виглядати» воно стало й причиною того, що чоловік від мене пішов, бо та, інша, вона ж краще за мене виглядає тепер.

Далі мені не треба було нічого нового купувати, бо я й так сиджу вдома з дітьми.

– Яка нова куртка, а стара чим не підходить? тобі треба думати вже про дітей, а не лише про себе!

– Які нові чоботи, старі цілком добрі, не затікають. Для чого витрачати гроші на вітер, коли дітям треба в школу купу всього?

– Яка шуба? І що, що в Ольги є, у неї чоловік по закордонах чи я теж маю пропадати там, бо тобі шуби захотілося?

– Який курорт? Діти мають поступати, а тобі тільки гроші витрачати наліво і направо!

Ось так, суцільно економлячи на собі, все віддаючи в родину, щоб діти і чоловік гарно їли і відпочивали, ти й потім опиняєшся з сивиною і вагою сама.

І от, ніхто тобі й не дякує, що ти на отаке перетворилася, все віддаючи їм.

Донька поїхала вчитися, не давалася чути, син сам одружився і живе далеко, а я сама.

– Дякуй Богу, що я чесна людина і лишив тобі квартиру, – каже Роман.

– Але квартира куплена за гроші мого тата!

– Але в шлюбі! То я маю на неї право, але ж не йду судитися!

Подякувала. На роботі у мене все віддалено, завод закрили і зарплату виплати аж п’ятсот вісімдесят гривень за місяць, так тримають кадри аби не розбіглися. А куди я дінуся? Куди?

Навіть в магазин з такою грошвою піти страшно, бо ні на що не стане.

Дуже мені було сутужно на одні вівсянці жити, але вирішила я шукати роботу додаткову і натрапила на оголошення про пошук няні.

Я двох дітей виховала, тому знаю, як підгузок поміняти і кашку зварити, тим більше, зараз все готове в баночках. Молодій парі я підійшла, дитина не цілий день вдома, а пів дня ходить в садочок. Тому я практично пів дня вільна.

Першу зарплату витратила на те аби привести голову до ладу, бо ж сивина так і лізе. Одяг так і не купувала, бо для кого старатися? Для кого хотіти бути привабливою? Для себе? Не смішіть. Одягла, що зручно і побігла.

І якось в вітрині я побачила своє відображення і не одразу впізнала, бо й схудла і якось випрямилася і усмішка на обличчі. «Нічого собі переміни», подумала про себе, то не все ще втрачено!

І отак пішло, бо я собі до обіду ще одну родину знайшла, щоб допомагати. Після обіду ця родина, бігаю, кручуся, дітки такі милі.

Купила собі новий одяг, як новий, на стоку, але оновила гардероб, щоб і зручно і не всі гроші світу.

Живу з думкою про ранкову каву, про вечірнє какао. Для мене цього зараз більше, ніж досить.

Донька приїхала на канікули, здивувалася, похвалила, що я взяла себе в руки і може тата верну.

– Дитино, а для чого?- питаю я її.

– Ну, ти ж його любиш, – каже вона.

– Любила, дитино, любила його, як вашого батька, як чоловіка, але як людина він виявився не тим. Шкодую, що потратила на нього стільки часу, але не шкодую, що жила з ним заради вас.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page