fbpx
Історії з життя
Ірина подала на розлучення. Ніна взяла сторону невістки, чи то пак, колишньої невістки, яка, по суті, була для неї єдиною підтримкою в житті. Нова Олексієва дружина навідріз відмовилася спілкуватися зі свекрухою. Образилася, що та не прогнала Ірину з Катрусею після розлучення

Все життя ми шукаємо раю, а тому не помічаємо, що живемо в ньому.

Ніна так привітно зустріла мене на порозі свого затишного будинку, ніби ми були давніми подругами. Хоча познайомилися випадково лише три дні тому: сиділи поруч у маршрутці. Я мимоволі звернула увагу на яскраву квітку в руках жінки, зроблену з бісеру. На ту дивовижної краси троянду впав сонячний промінь, і вона засяяла всіма барвами веселки. Жіночка помітила моє захоплення і… подарувала квітку.

Розговорилися. Ніна охоче розповідала про своє захоплення бісероплетінням, а потім запросила мене в гості. Обмінялися телефонами. І ось я у майстрині.

В оселі — краса неймовірна! Підбадьорена моїм зачаруванням, Ніна із задоволенням демонструвала все нові й нові шедеври з різноколірних маленьких намистинок.

— А це я вишиваю українським орнаментом сорочку для своєї внучки Катрусі, — витягла зі скрині дуже гарну вишиванку. — Ще трішки залишилося…

І раптом я помітила, як Нінині очі затяглися серпанком смутку. Вона дивилася на вишивання і ніби не бачила його, бо думала про щось інше.

— Катруся десь далеко живе? — висловила я несміливий здогад.

— Та ні, — ніби отямилася Ніна. — Зі мною. Дуже добра вона дитина. Вся у матір, Ірину.

— Ваша донька?

— Так, — після паузи відповіла Ніна. — Прийомна, можна сказати, донька.

Її розповідь настільки мене вразила, що я вирішила написати про це. Тим більше, що моя героїня погодилася, просила тільки не називати її прізвища.

…У Ніни та Петра підростав син Олексій. Хлопець гарний, чорнявий, із татовими гарячими карими очима. Дівчата роєм вилися коло нього.

«Дивися, — жартувала мати, — тебе хутенько заарканять!».

«Навіть не сподівайся, мамо, — сміявся хлопець, — тобі ще довго не доведеться бавити онуків!».

Ніна з Петром теж уважали, що Олексію про одруження думати рано, бо ж тільки перший курс вишу закінчив. Та життя про їхні плани не питало.

Одного вечора на зимових канікулах двері оселі прочинилися. В клубах сивого пару син стояв не один…
«Мамо й тату, — ніяково мовив Олексій, — я вам невістку привів!».

«Ну, привів, то показуй!» — підбадьорила Ніна. Та коли він відступив, її усмішка розтанула, як сніг на синовій куртці. Петро теж дивився на гостю не кліпаючи…

Дівчаті було не більше шістнадцяти років. Худесеньке, розгублене, із широко розплющеними блакитними очима.

Та не її вигляд і юне личко прикували увагу батьків. Стан… «Мабуть, дев’ятий місяць уже!», — промайнуло блискавкою в Ніниній голові.

Син через тиждень поїхав на навчання. Іринка, так звали дівчинку-дружину, що саме була при надії, залишилася жити в домі майбутнього чоловіка. Йти їй було нікуди. Матері не стало, коли Ірі виповнилося десять років. Батько незабаром одружився з жінкою, яка мала свою доньку. Ірину мачуха незлюбила так, як це буває тільки в казках. Коли ж помітила її стан, то зуміла «накрутити» батька, що той заявив Ірі: «Іди з мого дому до того, від кого чекаєш дитину».

От Олексій і привів Іринку до батькового дому. А через два тижні вона подарувала йому донечку. Назвали Катрусею. Ще через місяць юній матусі виповнилося вісімнадцять років.

Настало літо, й молодята офіційно побралися. Тихо, без бучного весілля. І хоча Ніна та Петро уявляли одруження сина дещо по-іншому, все одно почувалися щасливими. Іринка стала їм за рідну: добра, привітна, роботяща. А Катрусю дід та бабуся просто з рук не спускали.

Щастя закінчилося миттєво. Так, ніби його вимкнули. Зaнeдужав Петро. Зліг. Ірина не відходила від нього ні на крок. Але скоро свекра не стало…

В осиротілій оселі залишилися самі жінки. Олексій навідувався все рідше. Заняття, колоквіуми, сесії… Та й коли приїздив, вдома не затримувався — біг до хлопців.

Ніна з тривогою і відчаєм помічала, що в її синові так і не прокинулися батьківські почуття до малої Катрусі. Після від’їзду чоловіка Іра ночами тихенько схлипувала у своїй кімнаті. Ніна співчувала, а чим зарадити — не знала. Намагалася напутити сина, але той уникав серйозної розмови.

Невдовзі Олексій підніс мамі та молодій дружині новий «сюрприз»: заявив, що полишає навчання і їде з другом до Італії на заробітки. Мовляв, батька не стало, треба утримувати родину. Не послухав нікого — поїхав. Спочатку телефонував часто. Потім — дедалі рідше. А через рік приїхав додому… не сам. Із молодою жінкою, без якої, сказав, не може жити.

Ірина подала на розлучення. Ніна взяла сторону невістки, чи то пак, колишньої невістки, яка, по суті, була для неї єдиною підтримкою в житті.

Нова Олексієва дружина навідріз відмовилася спілкуватися зі свекрухою. Образилася, що та не прогнала Ірину з Катрусею після розлучення.

— А як я могла вигнати з дому свою доньку і рідну маленьку онуку?! — з обуренням вигукнула під час своєї розповіді Ніна.

Олексій теж віддалився від матері. Скоро вони з дружиною знову поїхали до Італії. І ось уже півроку, як Ніна нічого не знає про свого сина. Зателефонувала б сама, але куди? Жодних координат він не залишив.

— Як мене не стане, то навіть провести в останню путь синок не приїде, — зітхнула тяжко. — Добре, хоч мій Петро не застав цього…

Двері оселі прочинились, і на порозі стала маленька темноока дівчинка з кумедними кісками.

— Ось і моя Катруся з дитсадка повернулася! — засяяла Ніна. — Бабусине щастя! А маму де ж загубила?

— До магазину пішла, бо забула мені зефіру купити! — мала підбігла до бабусі й рвучко її обійняла, засоромившись чужої тьоті.

А я дивилася на них і думала про те, як часто в цьому житті зовсім чужі люди стають рідними, а рідні — чужими…

Автор – Олена ОЛЕКСАНДРОВА, Вінницька область.

За матеріалами — Українське Слово.

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.

Фото – ілюстративне(pixabay.com).

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook