— Мамо, навіть не починай, бо я про таке й думати не буду. Мені й так важко, а тут ти ще зі своїми словами. Я просила поради? Ти моя мама – вислухай і підтримай. Може, скажи як бути, але не давай порад недоречних.
Таке мені донька сказала після того, як я дві години слухала її схлипування з динамику мобільного телефону. Та я вже встига одягнутись. чоловіка з роботи викликати. все йому сказати і забратись до неї.
Але де? Виявилось, що все те вона мені розповіла, аби просто пожалітись і все що я пропоную – неприйнятно. А що вона сказала коли ми таки приїхали. От як мені таке витримати?
Оля заміж вийшла рік тому. Вона у мене красуня, тут я не хвалюсь, а кажу як є. З дитинства була дуже гарною і з дитинства казала, що буде жити заможно.
Бачте, ми ж із села. Так, не бідні бо руки на місці маємо, маємо голови на плечах і думаємо про завтра і позавтра. А доньці село не миле було ніколи, мріяла про дорогі авто, театри і квартиру на два поверхи.
Ото за такого заміж пішла, що все те їй міг забезпечити. Мій зять завжди був людиною врівноваженою, спокійною. За три роки, що він зустрічався з моєю дочкою, я жодного разу не бачила за ним нічого подібного.
Та й зараз, коли вони вже рік в шлюбі, здавалося, що все добре між ними. Але те, що сталося вчора, вразило мене до глибини душі.
Я неодноразово чула від доньки, що її чоловік дуже турботливий і уважний. Він ніколи не підвищував голосу, не сказав кривого слова їй, і я раділа, що їй пощастило знайти таку людину.
Однак, те, як він повівся вчора, змусило мене засумніватися, чи дійсно я знаю цю людину, та й доньку свою зрештою. Бо той дзвінок мені ввесь світ перевернув.
Донька так хлипала, що я насилу могла слово розібрати з її розмови:
— Що трапилося, доню? Чому ти у такому стані?
— Мамо, я не знаю, що сталося з ним. Він так розходився. Такого наговорив. А все через одну мою волосину на дивані.
— Волосину? Він влаштував сцену через це? Невже все так серйозно?
— Він сказав, що якщо побачить ще раз, що я не прибрала за собою, одразу подасть на розлучення. Сказав, що я повинна слідкувати, бо в квартирі дорогий ремонт усе в світлих тонах, а моє волосся чорне і йому бридко, що він бачить його то там. то там.
Я не могла повірити своїм вухам. Розлучення через волосину? Моя донька завжди була акуратною, старанною господинею. Навіть коли ми приходили до них у гості, у домі завжди панував порядок. Та й хіба випасти волосині – це щось надприродне?
— І що ти йому відповіла?
— Я просто мовчала, мамо. Я була настільки здивована, що не знала, що сказати. А потім він ще сказав, що я цілий день нічого не роблю, що я тільки сиджу вдома, поки він працює. Хоч я щодня готую, прибираю, намагаюся зробити все, щоб йому було комфортно.”
— Це несправедливо, доню. Чоловік не має права так поводитися з тобою. Він мав би цінувати те, що ти для нього робиш. Ви лиш рік у шлюбі. дитино. Ти повинна зрозуміти, що так бути не повинно і поставити його на місце. Але, як таке каже, то нічого з тієї сім’ї не вийде – ми з татом їдемо за тобою, бо я вже знаю. чим врешті все скінчиться і не хочу того.
Донька хлипала, а я намагалася її заспокоїти. Але сама я була обурена. Що це було?
— Мамо, він тепер не розмовляє зі мною. Я з дому не хочу виходити бо можу побачить біля дверей свої речі в чемоданах. Мамочко. що мені робити?
Ми з чоловіком сіли в наші старенькі Жигулі і вже за дві години були на Софіївській Борщагівці біля шлагбауму до їхнього двору. Зателефонували доньці і сказали, що приїхали її забрати.
— Яке забрати? Я просила? Ви смішні, чи що? Щоби я хоч день ще в селі прожила. Мамо, тато розвертайтесь і додому, бо я з вами не поїду. Знаєте, краще хлипати у своїй новій Тойоті ніж сидіти у жигулях і посміхатись.
І от як тепер нам бути? Як це все розуміти. Донька щодня телефонує, розповідає, що зять не вдоволений тоо тим, то іншим, що говорить їй таке, що не мав би. Але додому вона не повернеться. А від нас потрібне лиш розуміння і співчуття.
От як бути, поясніть?
Головна картинка ілюстративна.
