fbpx
Історії з життя
– Мамо, пора вже тобі купувати квиток додому – сказала Ольга. – Так я ж недавно приїхала, – здивувалася Ірина. Коли Ольга придбала мамі квиток у неї відразу піднявся настрій.

Ірина Григорівна так втомилася за день, що ледве-ледве присіла на лавку в коридорі. Зовсім не було сил, в дорозі вона була майже дві доби, до того ж важкі сумки несла в руках. Як же без них? З гостинцями до доньки завжди їздила, і тепер приїхала теж не з порожніми руками.

– Мам, навіщо ж ти це все принесла? Чому заздалегідь не попередила, що приїдеш?

Ольга зустрічала маму в коридорі свого будинку, і почала розбирати подарунки з повної сумки.

– Ой, дочко, в сумці варення для Павлика, закрутки всякі, ви ж любите. Ми з батьком влітку не дарма на городі гаpували, старалися, щоб усім вистачило.

Ольга задумалася, візит матері став для неї несподіваним сюрпризом.

– У тебе номер телефону інший тепер, чи що? – поцікавилася мати – кілька днів дзвонила- дзвонила, і все ніяк. Сеpце защеміло, ось і вирішила приїхати. Однокласниця твоя сказала, що ти нікуди не переїжджала, каже, що теж тебе не часто зустрічає.

– У нас все в порядку, мамо. Я просто номер змінила, а тобі забула сказати, – почала виправдовуватися Ольга, трохи почервонівши від незручності.

Ірина Григорівна скучила, почала милуватися дочкою. Ольга – це її молодша донечка, яку вони з чоловіком довго чекали. Крім дочки у жінки є два сина, але вони далеко і рідко приїжджають. Старший закордоном проживає, у нього вже свої діти, яких бабуся ніколи не бачила.

Другий син час від часу відвідує матір, але його дружина шкідлива, все їй не так .. Ірина Григорівна з нею не хоче сваритися, тому і терпить, закриваючи очі на невдоволення невістки. Для неї важливо, щоб синові було комфортно.

За Ольгу чомусь найбільше переживає. 10 років тому вона вийшла заміж за молодого хлопця з села, у них з’явився хлопчик Павлик, але вони з Борисом розлучилися. Ользі довелося повернутися додому до батьків. Як тільки хлопчик трохи підріс, вона вирушила в місто, щоб працювати і вчитися одночасно. Через час вона забрала хлопчика, який вже встиг звикнути до дідуся і бабусі. Він часто хотів в село в гості.

В дорозі Ірина Григорівна все думала, яким став її онучок. Виріс, напевно, як батько, високим став. Дідусь теж хотів побачити Павлика, просив привезти фотографії хлопчика. Він не зміг поїхати, так як захворів і залишився вдома на господарстві, а Ірина Григорівна вирішила їхати сама.

– Зможеш без мене сам, впораєшся? Я поїду до Ольги, давно від неї звісток немає, переживаю я сильно …

– Мамо, проходь в кімнату, що ж ми в передпокої сіли. Зараз накрию на стіл, у нас котлети і борщ є. Павлику, де ти? Виходь, бабуся приїхала! – заметушилася Ольга.

Хлопчина вийшов з кімнати, Ірина Григорівна почала плакати, обіймаючи онука.

– Перестань, бабуcю! Роздавиш мене ..

– Сильно виріс! Я кофту тобі зв’язала, але, напевно, не за розміром вона тобі вже буде, – сумно промовила жінка.

Почали розмовляти за столом.

– Мамусю, бери котлетки! Скільки тобі дати?

На тарілці було 5 маленьких котлет. Ірині Григорівні хотілося їсти, так як вона з дороги, але вона посоромилася їх взяти.

– Нехай стоять, я потім візьму.

Жінка з’їла пів тарілки борщу без м’яса, шматочок хліба і залишилася голодною. Добавку не стала просити. Вона подумала, що у Ольги напевно труднощі з грошима. Потім Ірина Григорівна пройшлася по кімнатах, в яких був новий ремонт, у Павлика є все необхідне, і у її дочки теж начебто все є.

Наступні кілька днів жінці ніхто не приділяв увагу: Ольга вранці ходила на роботу, а внук перед початком навчального року намагався більше гуляти з сусідськими дітьми. Ірина Григорівна помітила, що взаємини з дочкою почали псуватися.

– Мамо, пора тобі купувати квиток додому, а то раптом потім не буде .. Я зараз сама поїду.

– Так я ж тільки недавно приїхала до вас, – здивувалася вона, – але може і правда вже пора мені додому.

Ірина Григорівна дала паспорт Ользі. Жінка пообіцяла чоловікові, що повернеться через 10 днів.

– Мамо, потім будеш шкодувати, якщо в поїзді тільки бокове місце залишиться!

– Ага, і правда, дочко ..

Ольга придбала мамі квиток і у неї чомусь відразу піднявся настрій. Якось увечері, коли її дочка була з Павликом в дитячій, Ірина Григорівна випадково почула розмову.

– Мамо, а дядько Вова скоро до нас приїде?

– Як тільки бабуся поїде додому, тоді й прийде.

У жінки перехопило подих, вона мало не втратила свідомість, розплакалася. Спішно зібравши свої речі, поїхала на вокзал, не дивлячись на вмовляння доньки. Там вона і заночувала, укутавши плечі пуховою хусткою.

У поїзді Ірина Григорівна перебирала в пам’яті минуле: як ростила дітей, забезпечувала їх, а тепер вони з чоловіком нікому не потрібні ..

– Іринко, нарешті ти приїхала, я вже зачекався, навіть схуд трохи! – жартома сказав Михайло Валерійович.

Жінка була безмежно рада, що вона ще комусь потрібна, що її ще хтось очікує ..

Бережіть батьків, поки вони живі!