fbpx
Історії з життя
–  Мамо ти не могла б рідше моїй дружині на очі потрапляти. Вона ж при  надії, а тут ти по коридору туди-сюди вештаєшся, – Ганна Петрівна вухам своїм не вірила. Намагалась зазирнути сину в очі, знайти хоч краплю совісті. Даремно

–  Мамо ти не могла б рідше моїй дружині на очі потрапляти. Вона ж при  надії, а тут ти по коридору туди-сюди вештаєшся, – Ганна Петрівна вухам своїм не вірила. Намагалась зазирнути сину в очі, знайти хоч краплю совісті. Даремно  За матеріалами

У свої «під шістдесят» моя сусідка, назвемо її Анна Петрівна, була цілком енергійною жінкою. Не без своїх бoлячок, звичайно, але і не руїна. Все життя Анна Петрівна багато працювала, але навіть на пенсії влаштувалася конс’єржкою в елітний будинок. Сусідка мені подобалася, тому ми часто проводили час у приємних та корисних бесідах.

читайте також: — Жінки наперекір усьому дітей у світ проводять. А ти не змогла, – сухо сказав Артем, – Ну і що, що я просив оте зробити, у тебе теж голова на плечах є. Що ж ти за людина після цього, що за жінка.  Я одружуюсь на Тетяні, вона винoшує моє дитя

У невеличкій двокімнатній квартирі завжди пахло пирогами і було так затишно, що йти з неї і справді не хотілося. А все для сина, в якому вона душі не чула.

Крім Костика більше у Ганни Петрівни нікого більше на світі не було. Чоловік давно пішов у засвіти, а троюрідна сестра десь у Франції не береться до уваги. А ось сином вона щиро пишалася, я це бачила.

Костя і правда був всім хороший: високий блондин з блакитними очима і довгими, загнутими немов у дівчини темними віями. Він щось закінчив і десь працював, але Анна Петрівна стверджувала, що у нього дуже райдужні перспективи.

Єдино, її бентежило, що в свої тридцять син ніяк не одружиться. Дівчата за ним табуном бігали, але він якось все вибирав, придивлявся. Але останнім часом Анна Петрівна помітила, що у сина явно хтось є: на ніч рідко приходить, очі сяють і взагалі весь якийсь урочистий, наче виграв найголовніший приз у своєму житті. «Зачепило! – тьохнуло сeрцу Анни Петрівни. – Скоро у мене буде ще й дочка ».

І ось настала пора знайомства. Весь ранок Анна Петрівна чепурилася, бігала до мене то по сіль, то за перцем. В її житті наступали воістину грандіозні зміни!

А пізно ввечері pидала на моїй кухні: «Оленка, вона ж на десять років старша за нього! На десять, розумієш! ». Загалом, виявилося, що син Ганни Петрівни одружується на сорокарічній розлученій жінці, правда, без дітей. Симпатичною, струною, але собі на умі і з великим гонором ».

«Ти б бачила, як Костик перед нею стрибає, – скаpжилася Ганна Петрівна. – А вона то губки надуває, то наказує, то … Тут Ганна Петрівна не витримала і знову заpидала.

Я як могла втішала її, а сама з посмішкою думала, що все свекрухи однакові, і моя така ж. Ну не хочуть вони з синами розлучатися. А що різниця у віці, так у житті усіляке буває. .

На скромне весілля я не ходила, та й не звали мене. Невістка Люда переїхала до чоловіка і стала Анна Петрівна жити з молодими. Після цього будинок мій перетворився в сповідальню, а я – в жилетку для сліз.

Все йшло зовсім не так, як мріяла Анна Петрівна. У перший же день невістка чітко встановила свої порядки, звільнивши дві полиці в холодильнику собі і вставивши в свою кімнату замок. При цьому вона не особливо церемонилась з господинею, сказавши, що якщо вже вони змyшені жити разом, то треба відразу розставити всі крапки над «i». Анна Петрівна попленталася до своєї кімнати і до ночі дивилася якийсь серіал по телевізору, який їй туди переніс син.

Вранці вона спохопилася: «Треба насмажити млинців. Ось встануть, а тут гаряченьке ».  Анна Петрівна взялася за справу. І, коли гірка рум’яних млинців виросла на тарілці, пішла будити молодих.

Але незадоволена невістка, затягуючи поясок на мереживному халатику скривилася: «Млинці? Так це ж погано для фігури. І вам не раджу. Ні, ми їх їсти не будемо. Так, Костику? ». Костя почервонів, але згідно закивав. Ніби й не їв вранці цілими тарілками нехитру страву. На матір він не дивився. Хто в домі головний вже і так було ясно.

Через три тижні невістка взагалі перестала розмовляти з Ганною Петрівною. На всі питання вона просто не відповідала і навіть якщо перебувала на кухні намагалася зробити вигляд, що Ганни Петрівни тут не існує.

Та намагалася поговорити з сином, але почула несподіване: «Мам, ну вона при надії вже. Ти вже постарайся рідше по коридору ходити, щоб їй не набридати ». При цьому очі у сина були сині, але дивитися на матір він не наважувався. Або просто не хотів. Йому хотілося до дружини, до її мереживного халатику і м’яких рук.

І тут Ганна Петрівна не витримала і висловила все, що накопичилося за цей час. Вона сподівалася: зрозуміє. Ну мати ж все-таки. А він не зрозумів. І обpазився. За дружину.

Після цього вони стали жити як чужі. Анна Петрівна сиділа в своїй кімнаті і, почекавши, коли всі вляжуться, перебіжками пробиралася на кухню або в тyалет. Було гірко. Але нікому до цього не було діла. У них були свої клопоти – Людмилі підходив термін, маля ось-ось з’явиться на світ.

І тоді вона заметушилася. Купила в мене коляску, благо мій синочок вже з неї виріс. І одягу теж купила. І сподівалася, що ось наpодиться внучка, і все стане на свої місця. І невістка зрозуміє, яка хороша і добра людина  з нею поруч. І сяде, і поговорить, і … Перебираючи дитячі дрібнички, вона мрійливо усміхалася.

Внучка була здоровенька і міцненька. Коляску і речі батьки взяли. Але до дитини невістка не підпустять. «Інфeкція!» – вона навіть спромоглася сказати це вголос. А син? Він був радий і, здавалося, нічого не помічав.

Ночами Анна Петрівна прислухалася до плачу новонаpодженої. І уявляла, як вона виглядає. Може, у неї мої очі? Або волосся? Запитати було ні в кого. Ні син, ні невістка як і раніше з нею не розмовляли.

А через три місяці вони покликали її в свою кімнату. «Слухай, мам, у нас тепер дитина і все таке. Тісно. Може, ти хоч рік поживеш на знімній? А ми допоможемо. А до внучки будеш приїжджати. Обіцяю. Коли захочеш.»

Читайте також: Циганка сказала, що в моєму розлучення винен той, хто подарував на весілля половинку купюри. Коли я передивилась весільне відео, сльози хлинули рікою. Як вона могла, адже найрідніша людина

І Анна Петрівна пішла на знімну. Десь на околиці. Платить за квартирку сама. Але кожен день, як на роботу, вона приїжджає сюди. Щоб няньчити внучку, якій вже рік. Невістка вийшла на роботу, а витрачатися на няню – дорого. Невістка досі не розмовляє з Ганною Петрівною. А я не вітаюся з ними, хоча наші двері зовсім поруч. І я знаю, чому так роблю.