Я росла в родині, де слово тата дорівнювало «зроблено». Він любив і любить мою маму, мене з сестрою. Він був прикладом і еталоном для мене, я мріяла, що й у мене буде такий чоловік. Так і сталося, мій Денис був старшим за мене на десять років, але він любив мене і нашу доньку так само сильно, як і мій батько.
Я була наче за кам’яною стіною, де моїм обов’язком було лише віддавати любов, жодні матеріальні труднощі мене не хвилювали, бо чоловік дуже добре заробляв. Він був моїм першим коханням, тому дуже цінував те, що було між нами. В такому щасті я прожила двадцять два роки, коли Дениса раптово не стало.
Не можу вам розказати, як це, коли ще секунду назад він сьорбає каву і жартує, а тут вже все. Мені здавалося, що моєму світу прийшов кінець, мене нічого не радувало, ходила лише на роботу, бо треба було підтримувати справу його рук, тільки це мене тримало, щоб віддати справи всі доньці, тільки як вона закінчить інститут.
Я говорила з Денисом кожного дня, брала його портрет і розказувала. Як справи на роботі, що нового у доньки і у мене. Питала, як би він вчинив на те чи інше. З часом розмови ставали все коротші і я тільки казала «на добраніч». Час притупив мої почуття і я прийняла ситуацію.
І тут з’явився Андрій, вірніше, він роки працював в Дениса, але раптом я його помітила, почула його слова любові і запевняння в тому, що він все життя чекав на таку жінку, як я.
– Мамо, він не щирий, – казала мені донька, – він молодший за тебе на десять років, як би ти не молодилася, але ж це видно! Він хоче лише твоїх грошей!
– Доню, це не твоє діло. Ще щось скажеш про Андрія і ми можемо посваритися.
Для мене, як чоловік сказав «люблю», то за тими словами є підвалина, на якій ми збудуємо нашу родину. А як інакше?
Ми подали заяву і Андрій прийшов жити до нас. Хоч у нас і велика квартира, але ванна одна, таке вже планування в старих будинках. І стала я помічати, що вже дуже він поглядає на мою доньку.
Мені було важко зробити такий вибір, але на кону стояло моє щастя, а донька й так давно вже б мала мати особисте життя.
– Доню, батько тобі купив квартиру давно. То пора подумати про те, щоб там жити.
Вона тільки так на мене глянула, але нічого не сказала. Я не пишаюся цим вчинком. Не знаю, що на мене найшло, я ж мала б вірити тому «люблю», яке сказав Андрій. Цей неспокій був для мене дивним, я завжди була спокійна і щаслива, коли була в стосунках з Денисом. А тут чомусь як не в жар, то в холод кидає.
Я повністю віддалилася від управління компанією, адже цим має займатися чоловік, а я готую їсти та тримаю в домі затишок. А якось вирішила зробити Андрію сюрприз і прийшла до нього на роботу.
Секретарки не було на місці, тому я зайшла одразу в кабінет. А там картина.
Звичайно, що я все це припинила. Перепросила в доньки, а вона й каже:
– Мамо, шкода. Але, видно, кохання дається лише раз. У тебе воно вже було і треба цьому радіти.
Але я так не думаю, те що я відчувала до Андрія пробудило в мені бажання жити, хай і кілька місяців, але я була щаслива, хоча, може й придумала собі те щастя. А тепер я вже й не зможу нікому довіритися, бо, виявляється, тепер за слова не треба відповідати.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
