— Тоню, навіщо ти це робиш? Невістка ніколи не стане тобі рідною донькою, та й онук скоро про тебе забуде. Вона вискочить заміж знову, і не згадає про тебе, — радять мені подруги.
А я не можу так вчинити! Мені ж соромно, що сина я неправильно виховала. Сама його виховувала, без чоловічої руки, ось і розгрібаю наслідки.
Вадим одружився 7 років тому. Настя тоді приїхала до нашого міста вчитися. Вони винайняли собі квартиру і почали уживатися разом. З першого дня наші стосунки не складалися. Ми відкрито не мали непорозумінь, проте Настя насторожено ставилася до мене.
Я в їхнє життя не втручалася, адже активно працювала. Жодні перевірки мене теж не цікавили — хай собі живуть, як хочуть. Коли звали у гості, приходила, а іноді вони до мене навідувалися.
За два роки в мене з’явився онук. Діти так і винаймали квартиру, хоч і мріяли про іпотеку. Коли онук підріс, їхні стосунки зіпсувались. Вадим мені клявся, що в нього нікого немає, але ж я відчувала. Він дочекався того моменту, коли Артем піде в садок і подав на розлучення.
– Мамо, чого ти так реагуєш? Я аліменти платитиму. Маша, між іншим, теж при надії, а Настя нехай сама дає собі раду, до батьків нехай їде, — сказав мені син.
Ми, звичайно, тоді довго стосунки з’ясовували, тому що я не схвалювала його вчинок. Настя нікуди їхати не хотіла, адже у провінційному містечку вона залишиться без роботи, а син без садка. Та й батьки на неї там не дуже чекають. Вона почала шукати собі кімнату в оренду, тому що повноцінна квартира їй була не по кишені.
Після розлучення я підтримувала зв’язок із невісткою по телефону. Якось до них у гості зібралася, бо моя племінниця речі зі свого сина хотіла віддати, треба було приміряти. Анастасія була не дуже рада моєму приїзду. Мабуть, вчинок мого сина давався взнаки. Адже їй жилося несолодко — Вадим платив мінімум, адже вважав за краще утримувати нову сім’ю.
Я прийшла саме тоді, коли онук обідав. Невістка пригостила і мене.
— Я йогурту хочу, – сказав онук, – Але ми поки не будемо його купувати адже за кімнату заплатити потрібно.
В цей момент Настя відвернулась до вікна і заплакала.
Я запитала у невістки, чи можна з Артемом піти на прогулянку. Вона дозволила. Ми разом пішли до супермаркету, щоб купити продукти.
Я йшла дорогою і згадувала, як у дитинстві ми мріяли про щось смачненьке. Але тоді були 50-ті роки, всі люди жили так. А тут маленька дитина за живого батька!
З того часу я почала фінансово допомагати невістці. Син не знав про це, але якось Артемко проговорився.
– Нормально? Внучці велосипеда купити не можеш, а їм за квартиру платиш? — насупився син.
— А ти думаєш що твоїх аліментів вистачає хоч на щось. Спробуй на ті гроші сам всього лиш тиждень пожити. Настя сама дитину на ноги ставить. Якщо ти не усвідомлюєш, що то таке, то я розумію дуже добре. Доки я жива і зможу працювати – їй допомагатиму.
Син пішов гордо піднявши голову. Для нього я проміняла сина на чужу жінку, яка потім і дякую не скаже. Можливо, хай навіть так і станеться, але моя совість буде чиста.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
