Це мені сказала донька через багато років, хоч я тоді й мала такий намір – зберегти наше з нею сімейне гніздечко, щоб в нього вернувся мій чоловік.
Зі мною сталася банальна історія – чоловік пішов до найкращої подруги, а я почала думати, як зробити так аби він вернувся назад, хоч вголос я його інакше, як «зрадник» не називала. Якби не донька, то я б пів свого життя витратила на це, але мала дитина знайшла для мене такі слова, які мені відкрили очі.
Отож, після того, як чоловік мене покинув, то я пішла жалітися мамі, а вона замість того аби мене вислухати, сказала, що вже годі плакати і треба подивитися навколо, яке прекрасне життя.
Я кліпала очима, адже я нічого не бачила навколо, крім своєї біди, а вона мені про пташок і сонечко. Пішла я геть від неї і закрилася в своїй квартирі та стала вести себе так, як не веде доросла людина. Оскільки я не могла сказати Петрові, що я про нього думаю, то вирішила, що мої слова йому передаватиме донька.
Тим більше, що спочатку чоловік ще мав бажання з нею спілкуватися. Олеся ходила до них в гості і розповідала, як там гарно в тітки Лесі, а я ж сама знала, що в моєї подруги в квартирі все просто чудово, адже їй батьки в усьому допомагали, а тепер вона ще й буде жити там з моїм чудовим чоловіком.
Я говорила доньці, що татко нас покинув, покинув нас обох і вона має добре про це пам’ятати, коли йде до них.
І одного дня моя доня не витримала і спитала мене:
– Мамо, я чимось перед тобою завинила, що ти так до мене ставишся? Це тато нас покинув, але ти чомусь йому нічого не кажеш, а все кажеш мені. невже ти вважаєш, що чиниш правильно?
Це сказала донька, коли їй було десять років. Вона вже все зрозуміла, а я ще й досі переживала ті стосунки. Я ще чекала на щось, мріяла, що на прохання чоловіка вернутися – фиркну: «Ти мені не потрібен».
А тоді я глянула на себе в дзеркало і не впізнала.
До такої Петро точно не вернеться і ніхто й не приглянеться. Найперше я пішла в душ і під краплями води я ожила і вирішила діяти. Вирішила, що найголовніше для мене тепер донька і я, а все інше не варте чекання.
І це треба було проговорити, розумієте, не треба було більше це тримати в собі і чекати, коли Петро зателефонує і буде благати мене повернутися. І я не мала ні схуднути ні стати в стократ красивішою, щоб сказати цьому чоловікові, що він більше не потрібен мені.
Я мала план – вирішила, що продам квартиру, яка була у нас з ним і куплю іншу в іншому місті, щоб подалі від нього.
Тому так і зробила, прийшла спокійна на зустріч з ним, щоб просто вирішити юридичні питання.
– Я більше не хочу бачити тебе в своєму житті, тому так чиню і якщо ти маєш хоч трохи до мене прихильності, то зробиш так, як я кажу.
– Добре, тільки ти мені маєш віддати частку з квартири.
– Ну, як ти лиця не маєш, то віддам тобі третину, як прописав суд.
Отак я звільнилася від минулого, хоч і так витратила більше року на всі ці переживання, які не вартували мого часу.
Далі я купила двокімнатну квартиру, батьки допомогли і стала працювати.
Коли донька була випускницею, то ми виглядали як дві сестри і вона подякувала мені за все, що я для неї зробила.
– Мамо, я пишаюся тобою і хочу бути на тебе схожою, бо ти змінила моє життя і своє.
Я просльозилася від щастя, обіймаючи її та свого сина і чоловіка. Так, я змінила своє життя.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
