fbpx

– Мамо, я вдома, – гукнув з порогу Василь і, навіть, не роззувшись побрів на кухню.

– Знаю-знаю, що не роззувся, але що вже там думати про підлогу? Як все пішло, то чого про бруд переживати? Правда, ж мамо? А ви так мені говорили, що Наталка погана господиня, бо у неї під ліжком павутина. Казали, що така матір’ю доброю ніколи не стане, бо через цю пилюку діти хворітимуть.

Василь викладав з надірваного пакету хліб та консерви на стіл, на якому таким же рівним шаром були розкидані крихти. Раптом щось дзенькнуло під столом, видно задів ногою цілий стос пляшок.

– Мамо, а що я на вечерю приніс! Ваші улюблені сардини, аякже, сьогодні зарплата, то можу собі дозволити. А ви пам’ятаєте, як ви Наталчин борщ ганили? Казали, що таке тільки собакам лити? Казали! А я би так борщику з’їв. Наталчиного. В столовій не такий, тільки буряк плаває та капуста.

Василь побрів у ванну, де стояла ціла гора брудного одягу.

– А що це ви, мамо, та мені нічого за одяг не кажете, що брудний? Колись мене під мікроскопом розглядали, коли я до вас в гості приходив. Казали, що Наталка зовсім не вміє прати і шкода тільки, що я купу грошей вивалив на ту пральну машинку. Казали, що все життя прали вручну і тато з такою сорочкою ніколи з хати не виходив. Казали, що як руки не з того місця, то най буде праска хоч з реклами, а все одно рубці залишаються. О, дивіться, який я тепер гарний. Дякую, мамо!

Далі поборів на кухню і відкрив холодильник.

– Бачите, мамо, який запах з холодильника? То сирок так запліснів? А ви казали, що Наталка холодильник запустила, бо не розморожує його щомісяця, а все на мої гроші куплено.

Взяв бляшанку та пішов в зал, де гепнувся на диван та так сильно, що аж пилюку здійняв.

– Я, мамо, посиджу перед телевізором, так як ви мені радили, бо негоже коло жінки на кухні крутитися та картоплю чистити. «Чоловік має відпочити з роботи», – пам’ятаєте, як ви це казали? Казали, що Наталкою орати можна і нема чого їй сумки помагати нести, сама справиться, а я маю відпочити. Ото, я мамо, відпочиваю.

Василь вивалив свої брудні капці на журнальний столик і почав переключати канали.

– А Наталка, мамо, не пропала без мене і мого холодильника, моєї пралки і моєї квартири. Вийшла заміж. Давно. І знаєте, мамо, діти у неї здорові. У неї вдалися такі ж щічки і ріст. Я часто стояв за будинком, коли вона їх з садочка забирала, вони щебетали до неї, а вона вся світилася від щастя. А я, мамо, не світився від щастя, бо я з вами жив і вас слухав. То ж ви мені Райку нарадили до одруження, правда ж? Казали, що така жінка вміє покерувати, а вона взяла й покерувала. Мене з хати виперла до вас, бо я непутящий. О, а як ви сварилися з нею за той холодильник і машинку пральну, а вона вам дулю і в квартирі замки змінила. А ще ви потім довго з нею судилися. А я вже нічого не хотів і полюбив вірно лиш свою біленьку. А ви ще дивувалися, чого я такий безхарактерний та в кого такий вдався. А Рая ж сказала, що то у неї моя дитина, тому вона має повне на неї право.

– Зате, тепер я тут живу, біля вас. Так, як ви хотіли, мамо. А чого ж ви так мало тому раділи? Як швидко вибралися вперед ногами. Не так було весело, коли самій доводилося і сумки носити і мене тягнути. А що вже поробиш, коли я такий виявився, слухняний та безхарактерний? А в Наталки вже онуки, мамо, вона їх біля того ж садка зустрічає. Якось кинула мені десятку в шапку. Не впізнала, слава Богу! На добраніч, мамо!

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page