Моя донька – багатодітна мати і вважає це величезним щастям. Зараз їй 32 роки, є чоловік – хлопець непоганий, але неорганізований простак. Він працює електриком у фірмі, професія хлібна, але він влаштувався на державну роботу, ходить і вкручує лампочки за стабільну зарплату! Я йому кажу постійно – влаштуйся ти в якусь фірму, там заробітки в рази вище, але він відповідає, що тоді стабільності не буде. Ну так, він такий – не амбіційний, пливе за течією: відпрацював, прийшов додому, поїв і лежить з телефоном в руках. У родині якщо що є, так хіба що скромний достаток і все.
Коли донька вийшла заміж за цього хлопця, у нього вже була своя однокімнатна квартира. Між іншим, і у мене одиничка – розмін після розлучення. Донька подарувала йому першу дитину – сина, а через півтора року дівчинку. Тут, звичайно ж, має місце вигода – з склавши виплати на дитину і подарунки родичів, вийшло купити невелику двокімнатну квартиру, плюс у мене були заощадження. Начебто, все чудово, вдалося меблі навіть купити, зробити дитячу. Коли внучці було три роки, донька знову “потішила” новиною і на світ появилася ще одна дівчинка. Я попередила доньку про серйозні труднощі: діти різні як їм зробити правильно кімнату? Вирішено було зробити перегородку, коли найменша буде підростати, поставити двоярусне ліжко, тісно – але що ж робити? Кухня також маленька, доводиться їсти спочатку дітям, а потім батькам, та ще й в товкучці.
Як мати і господиня моя донька на п’ятірку з плюсом. Працювати у неї поки ніяк не виходить – все у відпустках по догляду. Молодшій внучці скоро три роки, піде в садок, тому я донці вже і місце роботи підшукала, правда, всього на половину дня, щоб потім вона сина зі школи могла б зустрічати. Я про все домовилася, щоб роботодавці її почекали: до весни вже рукою подати, і тоді все буде гаразд. Я ж бачу, що одному зятю вже важко прогодувати п’ятьох! Хвалюся донці, чого мені це коштувало – місце їй пригріти, а вона сидить і посміхається. Я питаю: «Що це тебе так веселить?», А вона мені: «Мама, а я знову при надії!». Я тут і сіла!
Може мене хто засудить, але я відразу їй сказала, щоб вона бігла щось терміново робити. Друзі, ну посудіть самі: у них загальна площа квартири менше 50 кв.м., велика вбудована шафа займає півкімнати, а дитяча і так вся заповнена! Кухня крихітна, санвузол спільний. Про що думають? З чого радіти? Сидить і посміхається, на ніщо інше не згодна, та й термін вже великий, а все приховувала! Тільки от крім цієї двокімнатної квартири їм розраховувати ні на що не доводиться – якби навіть їм іпотеку дали, так немає за що платити! Виплати від держави дріб’язкові, зять уперся в цю свою роботу і нікуди більше не хоче йти, навіть про якийсь підробіток не думає!
Дивуюся я такій радості! Як тепер їм жити? Я не можу відмахнутися – рідні ж, онуків шкода, а донька тільки й думає, як вона знову буде колясочку возити, мереживний чепчик дитині одягати і маленький носик цілувати. Діти у неї як іграшки – для радості! А те, що в тісноті ростуть, їй все одно, як вона каже: «Але ж всі щасливі!».
Та де ж там щасливі! В будь-якому випадку буде дуже складно. Загалом, я в такому дивному стані. Що робити тепер думаю, чи дають багатодітним якесь житло за рахунок держави? Мені за них треба думати, адже вони тільки розростатись вміють!
Лариса.
Фото ілюстративне.