Денис Антіпов був сином, викладачем та справжнім сином України.
“Денис знав дуже багато мов, їздив у різні держави світу. Йому пропонували переїхати, давали роботу, житло, щоб виїхав за кордон. А він відповів: “Ні за які мільярди я з України не виїду”, — каже мама Марія.
Не поїхав і в 2014, а пішов захищати Україну попри непридатність до військової служби.
“Він пішов добровольцем у військкомат, але його не брали. У нього спеціальність військової кафедри — військовий перекладач. Сказали, якщо хоче не за спеціальністю, треба пройти підготовку. Він в Житомирі проходив навчання. Був в аеророзвідці”, — пригадує Марія Антіпова.
Коли повернувся додому, то дуже змінився – став дорослішим і впевненим в тому, що Україна була, є і буде.
“Тоді якраз була 25 річниця Незалежності України. Денис був на параді. Це була його мрія”, — розповідає мати.
Він жив далі – розвивав власний бізнес та викладав.
24 лютого знову пішов у військомат і подзвонив мамі: “Він зателефонував і сказав: “Мамо, вже росіяни напали на нашу столицю — на Київ. Я вже зібраний, йду на війну”.
Коли його контузило, то він не послухав поради матері, щоб перевестися в Київ на лікування: “Ні, мамо. Я буду виписуватися, бо є ще побратими, які важче поранені, яким більше потрібне лікування”.
А потім були сильні обстріли, їх взяли в оточення, в окоп попав град і його неможливо було врятувати. В той день він ще написав мамі: “Мамо, у мене все добре. Я тебе дуже люблю, ми переможемо”.
Через три дні Марії зателефонували з військомату.
“В суботу вранці зателефонували з військкомату та повідомили про те, що Денис загинув. А я кажу: “Це — неправда. Ви, можливо, сплутали з кимось”. Перед тим, як лежав у шпиталі, Денис казав: “Мамо, як тобі будуть телефонувати й говорити про те, що мене вбили, що я загинув, ти не вір. Тепер я приходжу на могилу і кажу: “Денисе, я не вірю. Ти живеш, ти будеш жити, ми тебе пам’ятаємо, усі будемо пам’ятати”, — розповідає Марія.
Тепер на їхньому подвір’ї майорить два прапори, а він лежить під дубом зелененьким: “Коли хоронили його, дуб тут вже ріс. І як слова пісні: “А під тим дубочком партизан лежить”, – каже мама.
За матеріалами Суспільного.
Фото: колаж.
