Тамара терпіти не могла свого зятя. Сільський чоловік, який і не чув про гарні манери, працював водієм-експедитором, а вечорами сидів за своїми комп’ютерними іграми. Вона зробила все можливе, щоб вберегти Олександру від такого кавалера, але той використав найбанальніший, але дієвий спосіб – зробив її донечку мамою, а Тамару бабусею. Тут уже робити нічого – жінка вдосталь надивилася серіалів і чудово знала, що якщо зараз вона накоїть дурниць, то потім взагалі залишиться без онуків. Довелося швидко справити весілля. Цей розумник хотів відвезти Сашку на орендовану квартиру, бач, що придумав! Поселила їх Тамара у себе, навіть велику кімнату їм виділила.
— Донечко, а чому твій знову у свої танки грає? – невдоволено бурчала Тамара. — Ти цілий день із дитиною, дав би тобі відпочити!
— Мамо, він так відпочиває. Зараз пограє і піде вкладати малу спати, – щебетала донька. — Досить до нього чіплятися.
Ні, не такий він вже й поганий, цей Василь. Тамара вже десять років як овдовіла, й нещодавно навчилася сама лампочки в домі міняти. А він їй всі дверцята на кухні полагодив, і змішувач новий встановив, не кажучи вже про решту чоловічої роботи.
Але краще жити з шафами, які не закриваються, аніж змиритися з тим, що дочка житиме з цим приїжджим, який зазіхнув на їхню трикімнатну квартиру. Ще й кар’єру Сашці поламав – Тамара завжди мріяла бути балериною, але не вийшло, а от донька мала безперечний талант. А тепер, після декрету, їй тільки й світить працювати якоюсь викладачкою танців у місцевому Будинку Культури. Ні, все ж таки поганий цей Василь, дуже поганий.
А зять, здавалося, навіть не помічав її невдоволення. Ходить мамою її називає, теж мені – маму собі знайшов.
— Мамо, як ви смачно готуєте! — хвалив він будь-яку приготовану нею страву. Тамарі так і хотілося йому сказати, що в тарілці доньки котлета набагато смачніша, бо в ній добірне м’ясо, а у його котлеті – курячий фарш та хліб.
— Між іншим, інші за комп’ютером не просто так сидять, а гроші заробляють, — заявила якось Тамара, наливаючи всім супу приготованого на вечерю. — Он, у сусідки Люби син працює програмістом.
— А я теж хотів піти вчитися на програміста — відповів Василь, відкушуючи від черствої скибки хліба, люб’язно підсунутої тещею, великий шматок — і хто тільки його навчив із набитим ротом розмовляти!
— То чому ж тоді, не пішов? – посміхнулася Тамара.
— Та чому ж — пішов, — відповів зять. — Вступив, однак вчитися не зміг і мене відрахували.
— Прогулював, — кивнула Тамара. — У танчики свої грав.
— Ну мамо! — Втрутилася Олександра. – Василь ночами працював, бо жити за щось треба. Я йому кажу, щоб він пішов на заочне довчитися, а він не хоче.
— Зрозуміло – це ж думати треба, а не кермо крутити, — зауважила Тамара.
Дочка шикнула, і Тамара гордо пішла до своєї кімнати.
Але більше, ніж самого зятя, Тамара терпіти не могла його рідних, яких бачила всього раз, на весіллі, але цього їй вистачило сповна. Тому коли Василь, ховаючи очі в підлогу, сказав Тамарі, що до них на один день приїдуть його батьки, вона ледь не впала — цього тільки їй не вистачало!
— Нехай заночують у готелі, — безкомпромісно заявила вона.
— Та я їм теж так сказав, — промовив Василь. — Однак вони хотіли, щоб ми разом повечеряли і познайомилися ближче.
Тамара тільки зібралася сказати, що цього не буде, як знову втрутилася донька Олександра:
— Ой, як добре, я спечу пиріг і рулет курячий, а ти, мамо, приготуєш свій фірмовий плов!
Тамара зітхнула — ну як вона може засмутити доньку? Ще молоко пропаде.
— Гаразд, — буркнула вона. – Хай приїжджають.
Як Тамара і побоювалася, гості виявилися галасливими і нетактовними, з собою нічого не принесли, навіть не здогадалися зробити онучці якийсь подарунок і увесь час натякали, що ціни в готелі просто вражають, а квартира в них така велика.
За вечерею мати Василя, дивлячись, як Тамара накладає йому плов, раптом сказала:
— Свахо, ти цьому дармоїдові багато не накладай! Він їсть, як не в себе. Ми його як із дитячого будинку забрали, то він тільки те й робив, що їв і навіть не замислювався, що своїх сестер об’їдає!
Тамара розгубилася і перевела погляд із Василя на сваху, а потім на дочку. Судячи з обличчя Саші, вона теж уперше таке чула.
— Ти мені про це не розповідав, — здивувалася жінка.
— Отакої! — Вигукнула сваха. — Невдячний він! Ми його ростили, шматок хліба від серця відривали, а він потім взяв і втік. Бо, бачте, надумав вчитися. Та ми швидко з нього цю безглузду ідею витрясли. Нагадали, скільки грошей у нього вклали, а нам ще донечок піднімати. Тоді він пішов працювати, то ми одну вивчили, а тепер другу приїхали влаштовувати.
Ночувати гостей Тамара не залишила. Дочекалася, коли дочка піде укладати онучку спати, і покликала зятя.
— То ти що значить, покинув навчання через те, що пішов працювати для цих? — Вона недбало махнула рукою у бік дверей.
— Мамо, не думайте про них погано, — попросив Василь. — Вони мене всиновили, дах над головою дали, годували мене — я до цього ніколи не їв так смачно! — Він помовчав і додав. — Ну, якщо чесно, у вас смачніше, ви так добре для мене готуєте!
— А вчитися, мабуть, ти й сам не хотів? — З підозрою запитала Тамара.
— Та хотів я, хотів, — сказав Василь. – Але спочатку треба було вивчити сестру, а тепер он у мене Сашка з Юлічкою є – їх годувати треба.
— Зрозуміло, — простягла Тамара і пішла до своєї кімнати.
Відтоді котлети в тарілці зятя були такі ж самі, як і у доньки. А через тиждень Тамара з байдужим виглядом, ніби мимохідь мовила:
— Василю, я домовилася, щоб тебе взяли до нас адміністратором. Комп’ютери налаштовувати вмієш?
— Вмію, — розгубився Василь.
— От і добре. Зарплата буде така сама, а часу більше. Однак в мене є одна умова.
— Я згоден, — перебив її Василь. – На все згоден!
— Ти відновишся і продовжиш навчатися, — закінчила Тамара.
Саша кинулася обіймати маму і з вдячністю промовила:
— Мамо, ти в мене найкраща!
— А готувати ви стали ще смачніше, — зізнався Василь.
Тамара знизала плечима і вдала, що нічого особливого не сталося. Ні, не такий вже він і поганий, цей Василь.
Pryvit, smutok!
Фото ілюстративне.
