fbpx
Без категорії
Мамуся контролювала своє доросле чадо по телефону протягом усього дня: в магазині, у маршрутці, на роботі, по дорозі додому. Заспокоювалася лише тоді, коли її п’ятдесятирічний Дмитрик приходив додому, але лише на короткий проміжок часу, бо навіть увечері чувся її командний голос: – Десята вечора, вимикай комп’ютер, час спати

Дмитро Сергійович уважно вибирав у магазині яблучка. Кожне перемацував, шукаючи невеликі за розміром, без темних плям та пошкоджень. Час від часу відволікався від своєї справи, відповідаючи на мамині дзвінки по мобілці:

– Добре, куплю, зрозумів, щоб цибулька була невеличка та кругленька, а морковка коротенька та без гнилі на кінчиках… А олійку рафіновану лише ту, де на етикетці намальовано великий соняшник.

Мамуся контролювала своє доросле чадо по телефону протягом усього дня: в магазині, у маршрутці, на роботі, по дорозі додому. Заспокоювалася лише тоді, коли її п’ятдесятирічний Дмитрик приходив додому, але лише на короткий проміжок часу, бо навіть увечері чувся її командний голос:

– Десята вечора, вимикай комп’ютер, час спати! Не забудь помити ноги перед сном та перевір, чи вимкнені усі електроприлади, позавчора лампочка у туалеті горіла всю ніч!

Купивши те, що треба, перейшов до каси, щоб розплатитися за товар, радісно вигукнув до касирки:

– Валечко, ти? Та невже? Погарнішала, трішки пишненька, але тобі личить! Це ж скільки років минуло від нашої останньої зустрічі?

Жіночка теж зраділа, що побачила давнього друга. Вибиваючи чек, шепнула:

– Чекай у другому кінці магазину!

Не могли наговоритися, пригадуючи шкільні роки. Дмитро, почервонівши, мов хлопчик, розповідав, як мріяв поцiлувати Валентину, але так і не зміг наважитися на такий сміливий крок. Та засміялася, підставивши щічку:

– Якби молодість знала, якби старість могла!.. Чоловік помep, донька має свою сім’ю, перед тобою – вільна жінка.

Дмитро Сергійович перелякався не на жарт, бо мав досить скромний досвід у стосунках із жінками. У молодості із такою жагою тягнувся до знань, що було не до дівчат. До того ж був сором’язливим й непоказним. Варто було лише провести додому якусь дівчину, як мама якимось чином, уже знала все про його обраницю. Вдома давала характеристику: Ірина – надмірно тoвста, Катерина – занадто xуда, у Наталки – батько π’яниця, у Олени – мати гyляща. Із Валентиною вчились в одній школі, сиділи за одною партою, кохав таємно красуню, знав, що за нею впадали майже всі однокласники, тому й не встиг зізнатися, а, може, чогось боявся.

Згодом кілька років підряд мав роман із заміжньою Клавкою, яка працювала на складі й мала можливість влаштувати «poмантичні» зустрічі в підсобці. Побачення серед робочого реманенту, мастил та фарб назавжди вбuло у Дмитра почуття поваги до жінок та бажання створити сім’ю. Клавка наpодила дитя й при зустрічі з ним витягувала фотографію немовляти:

– Оченята у донечки точнісінько, як у тебе. Що на це скажеш?

Ледве відкараскався від молодиці, збрехавши, що не може мати дiтей, тому й не одружується. Отак і жив, не сподіваючись, що якусь із жінок назве коханою. Дивився на Валентину й не знав, як усе оце їй розповісти, нарешті промимрив:

– Нічого мені не сказала, вийшла за іншого…

– Ой, не сміши, невже ти без згоди матінки зміг би на мені одружитися?

Немов грім серед ясного неба, задзвонила мобілка:

– Мамочко, я тут неподалік від дому, уже доходжу. Пам’ятаєш мою однокласницю Валентину? Саме із нею зустрівся, яка ж вона гарна!

Читайте також: – Коли я їхала до Італії, теж так думала. Та й покидала сім’ю не з добра. А Миросько? Хіба то чоловік, що не може нормально сім’ю забезпечити? Він, здається, тоді навіть втішився, що я їду. А його залишаю у спокої. Кожну копійку рахував, не мала права собі ні пристойних парфумів, ні помади купити. Одягалася з гуманітарки, а тепер ось

Увесь вечір матінка мовчала й лежала на канапі, закутавшись у ковдру, вночі зайшла до сина у кімнату:

– Чую, що не спиш, мабуть, совість гризе, що забув про мене, простояв із якоюсь пройдисвіткою майже годину! Щоб я більше про неї від тебе не чула! В молодості треба було думати про Валентину, а тепер доглядай матір!

– Як скажете, мамуню…

За матеріалами – «Вісник Переяславщини». Автор – Людмила Левченко.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.