fbpx
Історії з життя
Мами не стало п’ять років тому — у день, коли ми проводжали її в останню путь, батько вирішив нагадати про себе. Він з’явився на панахиду, почав кидатися в ноги, просити вибачення, розповідав як сильно сумував весь цей час і як нескінченно любить нас.

У мене все життя були складні стосунки з батьком, правильніше буде сказати — його в мене практично і не було, він просто час від часу з’являвся на горизонті мого життя.

Маленької я його практично не пам’ятаю – він раз-по-раз пропадав у якихось відрядженнях, вдома бував рідко. Мама довго терпіла таку поведінку, поки одного прекрасного дня не дізналася, що ми — не єдина родина нашого «годувальника».

У результаті було ухвалено рішення розлучатися – ми з сестрою залишилися з мамою, їй і зобов’язані тим, що стали самостійними людьми.

Мами не стало п’ять років тому — у день, коли ми проводжали її в останню путь, батько вирішив нагадати про себе. Він з’явився на панахиду, почав кидатися в ноги, просити вибачення, розповідав як сильно сумував весь цей час і як нескінченно любить нас.

Стан у нас такий був, що й словами не передати. Тоді ми його пробачили і прийняли в сім’ю. Але потім у нього знову з’явилася якась жінка, і батько відразу забув про свої каяття. Як тільки виніс з мого дому останню торбу з речами своїми, так і пропав: на дзвінки не відповідав, про нас не згадував. А коли мій син усе ж додзвонився до ідуся, аби поздоровити з днем народження, той коли син мій його дідом назвав, наговорив дитині таке, що й не вислухаєш.

Нещодавно він мені знову зателефонував: голосом, що зривається, почав розповідати, що залишився зовсім один і навіть не може сходити в магазин — ноги відмовляють.

Просив, щоб я переїхала до нього або забрала до себе, тиснув на жалість та дочірні почуття. Я людина сентиментальна і розжалити мене легко. Але хоч я зараз і живу одна (син дорослий, з чоловіком у розлученні), ви знаєте, спіймала себе на думці, що в мене немає зовсім ніякого бажання доглядати зовсім чужу мені людину, яка не зробила для мене нічого доброго.

Але совість чомусь мучить, варто тільки подумати, що він сидить один у хаті і не може підвестись — сльози навертаються.

Мені б позбавитися цього почуття провини і жити спокійно, тільки не знаю як. Може, ви мені допоможете порадою?

13,01,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page