Думаю, що мама б ніколи мені не зізналася, бо я сама нічого не підозрювала всі ці роки, адже вона була моєю найкращою мамою у світі – разом шили ми платтячка для моєї єдиної ляльки з синім волоссям, разом малювали одяг для паперових ляльок, пам’ятаєте, модно було вдягати в різні спіднички і черевички, ретельно все намалювавши.
Мама ніколи не виходила заміж і тепер я розумію, чому. Тепер я розумію, хоч тоді дуже хотілося й собі сказати в класі:
– А мій тато.
І без кінця перелічувати, що мені тато дав чи зробив, куди з собою водив і що купував.
Я поступила вчитися, у мене родина і діти, ми радо приходили до мами в неділю на гостину, бо вона з тих, у кого ще поїси холодцю і борщу на пшоні, бігус і голубці з грибами, юшку та кисіль.
І ось я почала помічати, що мама почала дуже сильно втомлюватися.
– Не переживай, – казала вона мені, – Просто останні роки до пенсії і ніяк її не можу дочекатися.
Але, що може втомити аж так, щоб прийти з роботи і просто лежати? Адже у неї квартира і все, навіть кота нема.
Я почала підозрювати щось гірше, але вона тільки рукою махала:
– Скажеш таке! доживеш до мого віку і зрозумієш, що встати зранку, коли тобі добре – то вже щастя.
Отак все йшло з плином, як одного дня вона попросила аби ми до неї не приходили в неділю.
– Я себе не дуже почуваю, тому нічого не приготувала, – сказала мені.
Звичайно, що від мене так просто не відчепишся і я принесла свою їжу та прийшла з дітьми до неї.
Вона аж просльозилася, бо не думала, що ми її так любимо, але й не через це будо її здивування, адже вона розуміла, що це може бути останній раз, коли я її називатиму «мамою».
– Лесю, ти затримайся, бо я маю тобі щось сказати, – попросила вона мене.
Поки я прибрала за всіма, перемила посуд, то мама вже прилягла, але чекала, коли я до неї підійду. А тоді й зізналася.
– Не довгий мій вік, ти права, щось не дає мені правнуків побачити, видно моя таємниця.
І мама зізналася, що мене удочерила багато років тому.
– Я знала, що не можу мати дітей, тому й не виходила заміж, бо ж навіщо комусь життя псувати, а потім подумала, що стільком дітям потрібна любов, то чому я її не можу дати, моє ж серце переповнене і не має на кого вилитися.
Довелося йти на хитрощі аби мене удочерити, але їй вдалося. На радощах вона переїхала в інше місто аби мене ніхто у неї не забрав.
– Там в документах є ім’я твоєї матері, ти можеш її знайти, якщо хочеш.
Я її міцно обняла і сказала, що вона найкраща мама у світі і я її дуже люблю. Це було щирою правдою, бо зараз я розумію, на що вона пішла, коли сама маю дітей.
Матір свою я знайшла просто з цікавості, щоб дізнатися, яка ж вона.
Прийшлося трохи почекати, але вже я стою у цієї жінки на порозі, а вона всіма силами старається мене не пустити в своє життя:
– Я молода була, думала, що любов у мене на все життя, а це так, момент. Що ти від мене хочеш? Сама молодою не була? І мій чоловік нічого не знає, тому не думай, що я тебе на сімейні вечори запрошуватиму.
Жінка міцно стулила губи і я зрозуміла, що вона б не виховала мене, так як моя мама, не дала б мені нічого з того, що дала вона – любов, радість, розуміння. Ця б мені все життя докоряла, що я зіпсувала їй майбутнє.
– Я не збираюся лізти в ваше життя. Лиш хотіла подякувати, що ви мене привели на світ і все.
Я пішла до своєї найріднішої, поки вона у мене є.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
