Я тебе благаю, почуй мене! Ти просто не уявляєш, у яке скрутне становище потрапила ця жінка. Їй зовсім ніде зупинитися у нашому місті. Невже ви з Марічкою не зможете прихистити її буквально на кілька днів? — Галина Дмитрівна вже другу годину поспіль намагалася переконати доньку в необхідності проявити сімейне милосердя до далекої родички.
Всі логічні заперечення Марічки розбивалися об залізобетонну материнську аргументацію.
— Не можна бути такими байдужими до ближніх! Постав себе на її місце: людина у поважному віці їде на серйозне медичне обстеження, у неї кожен крок на рахунку. До кого їй ще звернутися, як не до своєї єдиної родини? Вона тихенько побуде у вас і нікому не заважатиме!
Марічка втомлено зітхнула, крутячи в руках телефон:
— Мамо, але ми з Олегом ділимо крихітну однокімнатну квартиру. Там навіть розвернутися ніде. І ти ж знаєш характер мого чоловіка — він на дух не переносить сторонніх людей у нашому особистому просторі.
— Ой, яка вона тобі стороння? Це ж твоя двоюрідна тітка, Ярослава Степанівна! — сплеснула руками Галина Дмитрівна. — Обіцяю, це всього на три-чотири дні. Поки вона здасть усі аналізи в діагностичному центрі й отримає висновки лікарів. Допоможи мені, доню, бо я вже пообіцяла, що ми її зустрінемо як рідну.
Марічка так і не змогла знайти в собі сили, щоб рішуче відмовити матері. З важким серцем вона погодилася обговорити це питання з чоловіком, хоча подумки вже готувалася до тривалого з’ясування стосунків.
Олег зазвичай дуже ревно охороняв межі їхнього маленького сімейного гніздечка. На подив дівчини, того вечора чоловік повернувся з роботи в надзвичайно доброму гуморі й зустрів новину з несподіваним спокоєм.
— Та гаразд тобі, Марусь, чого ти так хвилюєшся? — добродушно посміхнувся Олег, вечеряючи домашнім борщем. — Літня жінка, приїде на кілька днів підлікуватися. Ну який від неї клопіт? Посидить собі тихенько в кріслі перед телевізором, подивиться серіали, з’їздить до лікарні — та й повернеться до свого райцентру. Ми навіть не помітимо її присутності.
Марічка лише скептично похитала головою. Внутрішній голос підказував їй, що ця затія принесе чимало клопоту, а саме ім’я невідомої тітоньки — Ярослава Степанівна — звучало якось надто претензійно й вагомо. Проте відступати було нікуди.
Напередодні приїзду гості молода господиня влаштувала вдома справжній генеральний розбір речей. Вона вимила кожен куточок їхньої скромної квартири, приготувала кілька легких страв і навіть поставила на ніч дріжджове тісто, плануючи зранку спекти свіжих пирогів з яблуками та корицею, щоб зустріти родичку за всіма правилами української гостинності.
Коли вранці у коридорі нарешті пролунав різкий дзвінок, Марічка поспіхом знімала кухонний фартух і схвильовано шепотіла чоловікові:
— Олежику, дуже тебе прошу, тримай себе в руках і будь максимально привітним.
Чоловік тихо засміявся, поправляючи домашню футболку:
— Та годі тобі малювати з мене якогось дикуна! Не збираюся я ображати твою тітоньку. Ходімо вже зустрічати нашу гостю.
Вони разом відчинили двері, налаштовані на теплу родинну зустріч із хворобливою старенькою з провінції, якою її змалювала Галина Дмитрівна. Однак те, що вони побачили на порозі, змусило обох буквально заціпеніти.
До їхнього затишного, але вельми обмеженого за площею коридору поважно впливла надзвичайно пишна й представницька дама. На ній було важке дороге пальто, а від усього її вигляду віяло такою безапеляційною впевненістю, що ні про яку «немічність» навіть подумати не вдавалося.
Повітря в передпокої миттєво наповнилося густим, майже задушливим ароматом парфумів із солодкими нотами ванілі.
Першою оговталася Марічка. Вона спробувала щиро посміхнутися й зробити крок назустріч:
— Доброго дня, тітко Ярославо! Дуже раді вас бачити, проходьте, будь ласка, роздягайтеся. Відчувайте себе як удома.
Гостя примружила очі, критично оглядаючи тісну прихожу, де ледь вистачало місця для трьох людей:
— Ну, здрастуйте, молодята. Галина мені, звісно, натякала, що ви живете скромно, але щоб настільки… Як ви взагалі дихаєте в цих чотирьох стінах? Це ж справжня клітка, а не сучасне житло!
Вона перевела важкий погляд на Олега, який помітно напружувався з кожною секундою:
— А ти, юначе, як я бачу, не дуже поспішаєш забезпечити мою племінницю гідними умовами для життя? Чоловік має бути господарем, вирішувати житлові питання, а не тулитися по таких закутках.
Олег від такої безпардонності на мить втратив дар мови, але стримався і спробував відповісти максимально спокійно:
— Ми з Марічкою якраз відкладаємо кошти на перший внесок для придбання просторішого житла. Проте зараз умови на ринку досить складні, ціни постійно зростають, тому доводиться трохи зачекати.
— Тітко Ярославо, давайте не будемо стояти в коридорі, проходьте до кімнати, відпочинете з дороги, і будемо обідати, — поспішила згладити гострі кути Марічка.
— Називайте мене Ярославою Степанівною! — суворо виправила гостя, проходячи вперед прямо у важких зимових чоботях. — Яка я вам тітка? Невже я виглядаю як бабуся з глухого села?
Було помітно, що дорога далася їй непросто — обличчя жінки почервоніло, вона важко дихала, а солодкий аромат парфумів змішувався з виразним запахом втоми.
Коли Ярослава Степанівна зайшла на кухню, її погляд одразу зупинився на невеликому розкладному диванчику, який стояв біля стіни.
— І де ж ви плануєте мене розмістити? — з явним невдоволенням запитала вона. — Невже на цьому крихітному оцифрованому непорозумінні?
Марічці стало надзвичайно ніяково, вона почала виправдовуватися:
— Ярославо Степанівно, мама ж попереджала вас, що у нас однокімнатна квартира. Іншого місця для відпочинку просто немає. Ми з Олегом спимо в кімнаті, а цей диванчик спеціально придбали для гостей, він розкладається і стає досить зручним.
Раптом гостя видала різкий звук і почала активно махати руками, на пальцях яких виблискували масивні персні:
— Негайно приберіть це жахіття з моїх очей! Я не потерплю цього тут!
Подружжя здивовано подивилося під стіл. Там не було нікого, окрім їхнього улюбленого пухнастого кота пустельного забарвлення на ім’я Сімба. Почувши шум на своїй території, тварина вирішила перевірити, хто завітав до хати, і з надією на позачергове частування тихо подала голос:
— Мяв?..
— Сімбо, ти ж щойно снідав, іди до кімнати, — спробував відвернути увагу кота Олег. Проте пухнастий улюбленець з почуттям власної гідності влігся прямо посеред кухні.
— Я вимагаю негайно ізолювати цю тварину! — продовжувала обурюватися Ярослава Степанівна. — У мене індивідуальна реакція на шерсть! Якщо ви змушуєте мене перебувати в цьому приміщенні, то зробіть так, щоб я не бачила тут жодної волосини!
Марічка поспішно підхопила кота на руки й винесла його до спальні, зачинивши двері. Їй було неймовірно соромно перед родичкою, хоча вона точно пам’ятала, що мама знала про наявність домашнього улюбленця в їхній оселі й мала б попередити гостю.
— Ну, можливо, ви нарешті запропонуєте змученій дорозі жінці обід? — дещо пом’якшала Ярослава Степанівна, переконавшись, що кіт більше не заважає її зору.
— Так-так, звісно, зараз усе подам, — Марічка забігала біля плити, виставляючи на стіл свіжі салати, тепле пюре, запечене м’ясо та тарілку з пирогами, які ще зберігали тепло печі.
— О Боже, що це за їжа? — знову скривилася гостя, відсуваючи від себе тарілку з пирогами. — Ви що, вирішили моє перебування тут зробити останнім? Я категорично не вживаю таких важких страв! Марічко, твоїй мамі вже чимало років, ти мала б знати, що в нашому віці раціон має складатися виключно з дієтичних овочів, свіжої зелені та легких морепродуктів. Допускається хіба що невелика порція філе індички чи шматочок запеченої червоної риби на парі. Тобі варто замислитися над цим уже зараз, адже молодість — річ дуже швидкоплинна!
Олег, відчуваючи, як усередині закипає хвиля роздратування, мовчки підвівся й вийшов на балкон. Він розумів, що його запальний характер може зіграти злий жарт, а йому надзвичайно не хотілося влаштовувати скандал у перший же день і створювати проблеми для коханої дружини. Він намагався стримати емоції, глибоко вдихаючи прохолодне зимове повітря.
Тим часом Марічка гарячково міркувала, чим швидко замінити приготовлені страви, щоб догодити вибагливій родичці.
Коли важкий день нарешті добіг кінця, втомлені господарі підготували для гості постіль на кухні, побажали їй доброї ночі й зачинилися у своїй спальні.
Проте спокійно відпочити їм не судилося. Не минуло й пів години, як двері їхньої кімнати без стуку відчинилися, і на порозі з’явилася Ярослава Степанівна в нічній сорочці неймовірних розмірів.
— Я абсолютно не можу заснути на тій конструкції! — безапеляційно заявила вона. — Вона занадто жорстка, коротка, і я просто не вміщуюся там у повний зріст. Нам необхідно помінятися спальними місцями. Ви молоді, вам простіше пристосуватися до будь-яких умов!
Олег від обурення схопив свою подушку й ковдру та, нічого не кажучи, попрямував на кухню. Марічці довелося поспіхом перестилати велике ліжко в спальні для гості, намагаючись вгамувати внутрішнє тремтіння.
Нарешті в квартирі вимкнули світло. Олег намагався заснути на незручному кухонному диванчику, міцно обіймаючи дружину, яка примостилася поруч. Проте щойно він почав занурюватися в сон, як його буквально підкинуло на місці від неймовірно гучного, ритмічного звуку, що долинав зі спальні. Це був не просто храп — це нагадувало роботу потужного двигуна старої вантажівки.
— Не лякайся, це просто наша гостя так міцно спить, — пошепки заспокоїла його Марічка, притискаючись до чоловіка. — Спробуй заснути, завтра ж на роботу рано вставати. Треба просто перетерпіти кілька днів, вона здасть аналізи й поїде додому.
— Завтра ж куплю найпотужніші беруші в аптеці, хоча сумніваюся, що вони впораються з цим звуковим бар’єром, — буркнув Олег, накриваючи голову подушкою.
Заснути їм вдалося лише під ранок. Але їхній короткий відпочинок перервав вимогливий голос, який пролунав прямо над вухом. Ярослава Степанівна стояла посеред кухні, критично розглядаючи заспане подружжя:
— Ну й молодь! Марічко, твій чоловік абсолютно безініціативний, та й ти сама не краща господиня. Вже шоста година ранку! Сонце давно встало, а ви ще й не думали готувати сніданок для гості! Зранку мій організм потребує склянки теплого настою шипшини, кількох зварених на парі перепелиних яєць та порції свіжого шпинату. Будь ласка, приготуй це негайно, мені важко перебувати в цьому тісному просторі, поки ваш диван не зібраний.
Втомлена Марічка з важкою головою намагалася згадати, де в їхньому спальному районі о шостій ранку можна знайти свіжий шпинат та перепелині яйця. Вдома, звісно, нічого подібного не було. Зітхаючи й готуючись до чергової порції зауважень, вона поставила варитися звичайні курячі яйця та почала швидко кришити свіжу зелену цибулю з петрушкою, сподіваючись, що гостя не зорієнтується в темряві.
Олег, позіхаючи почав швидко збиратися на стадіон. Він ніколи в житті не бігав зранку, але сьогодні відчув гостру потребу побути якомога далі від власного дому.
За сніданком Ярослава Степанівна знову детально розписала всі недоліки Марічки як господині, наголосивши, що у справжньої жінки на кухні завжди мають бути запаси шпинату, а шипшину варто сушити самостійно цілими мішками.
Після завершення ранкових процедур гостя замовила таксі й нарешті поїхала до клініки, пообіцявши повернутися ближче до вечора.
Олег подумки побажав їй успішного та максимально тривалого лікування. Він дивився на бліде обличчя дружини й відчував глибокий жаль.
Їхній кіт Сімба, який усю ніч просидів у гардеробній, виглядав ображеним на весь світ. Його колись пухнаста шубка виглядала скуйовдженою, а в очах світилася німа претензія до господарів. Марічка ласково взяла його на руки:
— Давайте трохи потерпимо. Мама обіцяла, що це всього на два дні. Отже, завтра-післязавтра вона точно повернеться до себе. Ми не можемо просто взяти й виставити літню родичку.
Проте очікування виявилися марними. Ярослава Степанівна не планувала їхати ні через два дні, ні через тиждень. Щоранку вона вимагала особливого меню, продукти для якого доводилося шукати в спеціалізованих екологічних магазинах.
Тепер Олег після роботи був змушений витрачати купу часу на пошуки замовлених делікатесів. Щоразу сума в чеку змушувала його серйозно замислитися над фінансовою доцільністю такої родинної підтримки — цих коштів їм з Марічкою вистачило б на повноцінне харчування протягом кількох тижнів.
Але гостя категорично відмовлялася від простих домашніх страв, вимагаючи вишуканої зелені, імпортних сирів та свіжого філе індички особливого помелу.
Кіт Сімба, здавалося, обрав тактику максимального маскування. Щойно він чув важкі кроки Ярослави Степанівни на сходах під’їзду, як миттєво зникав у найтемнішому кутку під ванною і не виходив звідти доти, доки гостя наступного ранку не залишала квартиру.
Внутрішнє напруження Олега зростало з кожним днем. Він буквально закипав від обурення, але заради спокою дружини все ще намагався тримати себе в межах пристойності. Проте Марічка бачила, що цей терпець ось-ось увірветься.
Сама ж Ярослава Степанівна абсолютно не помічала, що створює для господарів неймовірні незручності. Вона могла годинами займати єдину ванну кімнату вечорами, виходила пити воду посеред ночі, створюючи багато шуму, а її ранкові пересування квартирою були настільки гучними, що сусіди знизу вже почали делікатно цікавитися, чи не роблять молодята перепланування о п’ятій ранку.
Справжнім випробуванням для родини стала заява гості під час недільного обіду. Вона абсолютно невимушено повідомила:
— Я вирішила продовжити своє перебування тут ще на два тижні, оскільки лікарі призначили додатковий курс процедур. Більше того, у п’ятницю до мене планує приєднатися моя близька подруга, Лариса Йосипівна. Я розповіла їй, яке тут гарне місто та скільки у вас цікавих місць для прогулянок. Вона приїде ранковим потягом о восьмій годині. Було б дуже добре, якби ви на ці вихідні влаштували собі невелику подорож або переночували у друзів. У вас же напевно є знайомі, які можуть вас прихистити на пару днів? Або можете орендувати номер у готелі. Не залишати ж моїй подрузі вашу крихітну кухню? Ми ж рідні люди, маємо підтримувати один одного в будь-яких життєвих ситуаціях!
Марічка від такої пропозиції буквально втратила можливість говорити, а бідний кіт Сімба, наче передчуваючи катастрофу, заздалегідь попрямував у бік ванної кімнати.
Олег першим перервав важку мовчанку. Його голос звучав тихо, але в ньому відчувався метал:
— Марічко, я категорично не збираюся залишати власне житло задля сторонніх людей. Будь ласка, зателефонуй своїй матері й попроси її негайно знайти інше місце для перебування її родичів. Якщо це питання не вирішиться сьогодні ж — я збираю речі й ми розлучаємося. Я більше не можу цього терпіти.
Рішучий настрій чоловіка не залишив Марічці простору для маневру. Вона чітко зрозуміла, що її шлюб дійсно опинився під загрозою через надмірну поступливість.
Щойно Ярослава Степанівна пішла на чергову вечірню зустріч із лікарем, дівчина тремтячими руками набрала номер матері:
— Мамо, ти просто руйнуєш моє сімейне життя! Твоя Ярослава Степанівна тепер вимагає, щоб ми звільнили квартиру на вихідні для неї та її коліжанки! Ти ж обіцяла, що це всього на кілька днів! Минуло вже три тижні! Олег поставив ультиматум про розлучення, і я повністю його підтримую. Я більше не можу терпіти ці нічні концерти, постійні претензії до моєї кухні й цей запах парфумів! Зроби що-небудь, інакше я просто зачиню двері зсередини й нікого більше сюди не впущу!
Галина Дмитрівна спочатку намагалася заспокоїти доньку, але почувши реальну загрозу розпаду сім’ї, миттєво змінила тон і пообіцяла особисто вирішити цю проблему вже наступного ранку.
Проте вечірня розмова з гостею не дала жодного результату — Ярослава Степанівна вела себе так, ніби нічого не сталося, активно готувалася до зустрічі подруги й навіть склала список страв, які Марічка мала приготувати до п’ятничного обіду.
Олег того вечора додому не повернувся, надіславши коротке повідомлення, що залишиться ночувати в офісі компанії, оскільки має підготувати терміновий звіт, і повернеться лише тоді, коли їхня оселя буде вільною від сторонніх.
Наступного ранку Галина Дмитрівна особисто з’явилася в квартирі доньки. Дочекавшись, поки Ярослава Степанівна поїде на процедури, вона рішуче зняла пальто й заявила:
— Так, доню, часу в нас обмаль. Відчиняй усі водопровідні крани у ванні та на кухні! Швидше, бо твоя тітонька незабаром повернеться зі своєю подругою з вокзалу, і тоді ми їх уже нічим не викуримо!
Марічка спочатку не зрозуміла задуму матері, але уявивши присутність у їхній квартирі ще однієї подібної дами, слухняно попрямувала до ванної кімнати й увімкнула воду на повну потужність. Галина Дмитрівна тим часом уже активно набирала номери різних служб на своєму телефоні.
— Алло! Це приватна служба дезінфекції? Терміново приїжджайте за нашою адресою! У нас справжнє лихо — виявили небезпечних комах та клопів у великій кількості, вони лізуть з усіх шпарин! Потрібна негайна повна хімічна обробка приміщень газом! Так-так, платимо за терміновість, виїжджайте негайно!
Після цього вона одразу набрала інший номер:
— Доброго дня! Мені потрібна термінова заміна всієї сантехніки та демонтаж старої системи у квартирі. Роботи багато, потрібно почати просто зараз. Готові компенсувати будь-які незручності за терміновий виклик майстра! Коли будете? Через двадцять хвилин? Чудово, чекаємо!
За пів години квартира Марічки та Олега перетворилася на зону стихійного лиха. Вода частково залила підлогу в коридорі, сусіди знизу вже активно стукали у двері, вимагаючи пояснень, сантехнік гучно демонтував труби у ванній, а два фахівці в захисних комбінезонах та протигазах уже розгортали свої апарати для хімічної обробки, наповнюючи повітря специфічними технічними ароматами.
Саме в цей розпал подій на порозі квартири з’явилася Ярослава Степанівна у супроводі своєї подруги Лариси Йосипівни. Обидві жінки були вдягнені з особливим шиком, а від їхніх парфумів у коридорі стало важко дихати навіть фахівцям з дезінфекції.
Один із майстрів у захисному костюмі оцінив ситуацію, похитав головою і порадив жінкам негайно вийти на свіже повітря.
— Ой, Ярославочко, яка біда у нас трапилася! — бідкалася Галина Дмитрівна, вибігаючи назустріч родичкам із вологою ганчіркою в руках. — Але ви проходьте, звісно, ми щось придумаємо, постелимо вам на підлозі у кімнаті, коли все це трохи вивітряться!
Подруга Ярослави Степанівни злякано подивилася на людей у протигазах, підхопила свою сумку й почала швидко задкувати до виходу:
— Світлано, ти куди мене привела? Яка хімічна обробка? Які клопи? Я маю проблеми з диханням, мені категорично не можна перебувати в таких умовах! Я негайно їду на вокзал або шукаю готель!
Ярослава Степанівна, оцінивши масштаби катастрофи, швидко протиснулася повз сантехніка, схопила свою велику валізу, яку Галина Дмитрівна заздалегідь виставила ближче до дверей, і з обуренням промовила:
— Ну, Галю, я від тебе такого не очікувала! Обіцяла мені затишок, тишу та родинне тепло, а привезла в якийсь розсадник.Більше моєї ноги не буде у цьому домі! Ходімо, Ларисо, краще знайдемо пристойний пансіонат за містом, ніж дихати цим!
Дами поважно попрямували до ліфта, залишаючи після себе шлейф солодких ароматів, який швидко змішувався з запахом свіжої фарби та дезінфікуючих засобів.
– І вовки ситі і вівці цілі, – сказала Галина Дмитрівна, – Ти доню вибач, але ця пані і родичка наша і жінка татового безпосесреднього керівника. Ну що я мала робити коли вона прийшла і сказала що хоче їхати в столицю але жити хоче обов’язково у своїх? Пробач, більше не повтореться…. Ну, Напевно.
Цілий тиждень молодята мусили жити у друзів. Зате повернулись у квартиру в якій і труби було оновлено і підлогу.
– Сподіваюсь, воно тоно було варте, – мовив Олег, – Невже у твого тата настільки робота важлива, що готові такі кошти викинути аби лиш мати хороше ставлення керівництва?
– Та ні. Він сам здивований усьому цьому. А мама рада, бо ж тепер ніхто їй не скаже, що ми не гостинні і що вона не допомогла родичці.
Таки деякі вчинки старшого покоління нашому вже ніколи не зрозуміти.
Головна картинка ілюстративина.
