— Я все поверну, от побачиш! Ми ж родичі, практично одна сім’я! Мені тут якраз обіцяли дуже грошовиту справу, буквально за тиждень-два все закрутиться. Ти тільки виручи мене зараз, дуже тебе прошу, — звичним жалісливим тоном канючив у Ярослава його зять.
Скільки Ярослав знав цього чоловіка — а від дня весілля сестри минуло вже близько двох років, — Артур жодного дня не працював на постійній роботі, перебиваючись якимись сумнівними підробітками та постійними позичками.
— Так, ми родичі. Саме тому я чудово знаю, що жодних грошей ти мені не повернеш. Мій сейф для тебе зачинений, тож навіть не починай цю пісню знову! Шукай інші варіанти, — рішуче відрізав Ярослав, не відриваючись від робочого блокнота.
— Та годі тобі, Ярику! Ну що ти наче дівчисько на першому побаченні? Кажу ж тобі — віддам! Тут просто ситуація критична, край як треба. Олена минулого місяця оформила в кредит той новенький дорогий смартфон, ну, знаєш, флагман останньої моделі. Тепер черговий платіж, картки заблоковані, вона мені влаштувала таке що ну його. А з чого я заплачу, якщо на рахунках порожнеча?
— Жити треба за власними можливостями, а не пускати пил в очі, — спокійно відповів Ярослав, навіть не дивлячись на зятя.
— От своїй любій сестричці про це й розкажи! Довела мене вже своїми капризами. То їй фірмову сумочку подавай, бо в Марини така сама, то куртку брендову, як у Юлі. Тепер ось цей телефон, який коштує як половина мого старенького автомобіля. А я за все це маю розплачуватися! — розпалявся Артур, активно жестикулюючи посеред кабінету.
— То не плати. Хто тебе змушує бігати за кожною її забаганкою? Розлучіться — і кожен піде своєю дорогою. Я взагалі не розумію, навіщо ви створювали родину, якщо обоє не здатні заробити навіть на базові потреби? Дитину народили, а годує й одягає вашого сина моя мати на свою пенсію та наші з батьком гроші. А тепер ще й я повинен оплачувати твої забаганки. Ні, друже, навіть не сподівайся на мою щедрість.
— Ой, тільки не треба читати мені свої моралі! Я не дурніший за тебе і все чудово бачу. Знаю я, звідки твоє багатство взялося. Будуєш тут із себе великого боса. Якби не ваші з Оленою батьки, які свого часу дали тобі солідний старт для відкриття цієї фірми з ремонту кондиціонерів, де б ти зараз був? Сидів би в такій самій скруті, як і я! — роздратовано вигукнув Артур, почервонівши від образи.
— Ти глибоко помиляєшся. Я, на відміну від тебе, вмію і, головне, люблю працювати. Я не валяюся на дивані до обіду з телефоном у руках, а встаю о шостій ранку й повертаюся додому ближче до ночі. Мій бізнес тримається на моїй праці, а не на батьківських подарунках.
— Ну звісно, розказуй мені казки! Праведник знайшовся! — уїдливо кинув зять.
— Що ж, — усміхнувся Ярослав. — Якщо ти такий розумний і вважаєш, що все так просто, іди до тестя з тещею. Попроси в них грошей на свій стартап. Може, вони й тобі відкриють якусь прибуткову справу. Не соромся, будь сміливішим. Позичати в мене щомісяця тобі ж сміливості вистачає!
Артур, ображений і розлючений тим, що його плани знову провалилися, з гуркотом зачинив за собою двері офісу. Ярослав лише важко зітхнув, дивлячись йому вслід.
Ярослав ніяк не міг збагнути, як його молодша сестра Олена — розумниця, яка закінчила школу з золотою медаллю, була тихою, слухняною дівчиною — на другому курсі інституту примудрилася зв’язатися з цим ледарем і пройдисвітом.
Артур справді мав привабливу зовнішність, а його язик був підвішений так добре, що він міг заговорити будь-кого, обіцяючи золоті гори й солодке життя. Проте за цими красивими словами не було жодного реального вчинку.
Олена закохалася без тями, через що закинула навчання, почала пропускати пари, а невдовзі приголомшила батьків новиною про свою вагітність.
Стривожені й засмучені батьки були змушені терміново організовувати весілля, витрати на яке повністю лягли на їхні плечі, адже родина нареченого одразу умила руки.
— Де ми візьмемо такі гроші на святкування? Ми з чоловіком самі ледве зводимо кінці з кінцями! У нас кредити, борги, а крім Артурчика ще двоє неповнолітніх дітей підростають, — із викликом заявили майбутні свати під час першої зустрічі.
Вони розмовляли зверхньо й нахабно, ніби робили величезну послугу, приймаючи вагітну дівчину до свого роду.
— Наш син взагалі не планував так рано пов’язувати себе шлюбом. Йому ще вчитися й жити для себе треба. Але ваша донька повелася так не обачно, що тепер усім нам доводиться розгрібати наслідки їхніх нічних прогулянок.
Після таких образливих слів батьки Олени вирішили назавжди припинити будь-яке спілкування зі сватами, і після скромного розпису просто викреслили їх зі свого життя.
Звісно, вся родина, включаючи старшого брата, намагалася врозумити дівчину ще до реєстрації шлюбу, благаючи її не робити поспішних кроків.
— Оленко, ну який із нього чоловік? Він же жодного дня ніде не працював. У нього немає ні професії, ні прагнення вчитися. За який кошт ви збираєтеся жити й утримувати немовля? — запитував Ярослав у сестри. — Подумай добре, не руйнуй своє майбутнє через хвилинну любов.
— Ти зустрінеш нормального, надійного чоловіка, тільки не поспішай зараз, — переконували її батьки. — Ну, припустилася помилки, з ким не буває. Дитину допоможемо виростити, поставимо на ноги. Твоя доля ще попереду, і той, хто справді тебе покохає, прийме й твою дитину як власну. Ти не перша й не остання, доню.
Але Олена нікого не хотіла слухати, дивлячись на свого обранця закоханими й абсолютно засліпленими очима.
Після скромного весілля молодята оселилися в будинку батьків Олени. Незабаром народився маленький Матвійко, який практично повністю перейшов під опіку новоспечених бабусі та дідуся.
Олену після довгих розмов і навіть погроз позбавити фінансової підтримки таки змусили поновитися в університеті, аби вона здобула хоча б якийсь диплом.
Тим часом Артур створював лише видимість пошуку роботи. Він любив поспати до полудня, довго пив каву, роздумуючи про несправедливість світу, а ввечері заявляв тестеві, що чергова вакансія виявилася «недостойною його потенціалу». Насправді ж він просто був неймовірно лінивим і безвідповідальним.
Спочатку батьки Олени допомагали молодій родині грошима, жаліючи доньку та онука. Проте з часом зрозуміли, що їхня фінансова допомога йде не на дитину, а на задоволення особистих потреб зятя.
Тоді вони закрили цей кран, залишивши лише цільову підтримку — купували дитяче харчування, підгузки та одяг для малюка. На всі інші прохання доньки відповідали коротко: «У тебе є чоловік, нехай він забезпечує твої примхи».
Ярослав лише одного разу зробив помилку, позичивши зятю солідну суму грошей. Це сталося кілька місяців тому. Тоді схвильований Артур зателефонував йому посеред робочого дня й тремтячим від страху голосом повідомив про термінову проблему.
— Виручай, Ярику! Потрібно сьогодні ж! Якщо не допоможеш, нам кінець!
— Що знову сталося? Потрібні гроші — іди працюй, я не збираюся спонсорувати твої розваги, — сухо відповів Ярослав.
— Та тут справа життя і здоров’я! Олена занедужала, розумієш? Треба край гроші. Батькам не кажемо аби не тривожити. Допоможи, будь ласка!
Ярослав, хоч і був обурений безвідповідальністю сестри та її чоловіка, все ж злякався за здоров’я Олени.
— Ну ви й даєте! Наче діти малі, чесне слово. Гаразд, я дам тобі потрібну суму, але з однією умовою — це борг, який ти маєш повернути найближчим часом. Знайди роботу й віддай. Зрозумів? Я грошима не розкидаюся, — погодився тоді Ярослав.
Проте минув тиждень, місяць, а грошей ніхто не повертав. Коли ж Ярослав вирішив делікатно запитати про борг у самої сестри, з’ясувалася дуже неприємна правда.
Виявилося, що Олена навіть не підозрювала, що її чоловік використовував її ім’я та вигадані проблеми зі здоров’ям, аби позичити гроші у брата.
Отриману суму Артур просто витратив на власні розваги та закриття якихось своїх таємних боргів.
Дізнавшись про це, Ярослав був поза себе від люті. Він зателефонував зятеві й без зайвих церемоній попередив його:
— Якщо ти ще хоч раз вигадаєш щось подібне, використовуючи мою сестру, тобі краще взагалі не з’являтися мені на очі. Якщо сьогодні ввечері вся сума не буде лежати у мене на столі, я розкажу про все батькам Олени, і вони виставлять тебе за двері тієї ж секунди!
Як не дивно, але погроза подіяла. Чи то Артур злякався зв’язків Ярослава, чи то просто зрозумів, що втратить безкоштовне житло й харчування, але гроші він того ж вечора приніс. Де він їх узяв — залишалося загадкою, але Ярослав більше не хотів мати з ним жодних справ.
Проте безвідповідальний зять швидко забув про той інцидент і знову почав шукати шляхи, як поживитися за рахунок родичів дружини. Сьогоднішній ранковий візит до офісу Ярослава був черговою спробою випросити гроші.
Коли пряма відмова не спрацювала, Артур вирішив діяти за старою перевіреною схемою, сподіваючись, що родинні почуття Ярослава знову візьмуть гору над здоровим глуздом.
Увійшовши до кабінету шурина вдруге за день, Артур напустив на себе максимально трагічного й стурбованого вигляду.
— Ярику, тут таке діло… Ти тільки не панікуй завчасно. Я спочатку не хотів тобі казати, щоб не засмучувати, але ситуація справді серйозна, і приховувати це далі просто неможливо. Краще ти дізнаєшся від мене, — почав він здалеку, притискаючи руку до обличчя.
— Що знову? Яку чергову історію ти вигадав для мого гаманця? — скептично запитав Ярослав, навіть не підводячи голови від документів. — Що, невже знову чекаєте на поповнення? Чи, може, у тебе з’явилася якась таємна пасія, яку терміново треба рятувати від фінансової скрути? Кажи вже, не соромся, ми ж «свої», як ти любиш повторювати.
Ярослав лише посміхнувся. Йому було цікаво, до якої межі може дійти фантазія цієї інфантильної людини, якій давно пора було подорослішати й почати відповідати за свої вчинки.
— Справа в нашій мамі, — тихим, майже потойбічним голосом промовив Артур. — Тобто в твоїй мамі, моїй тещі. Олена випадково дізналася, що їй терміново потрібне дороге закордонне лікування. Курс препаратів коштує дуже дорого, але в Олени є знайома в аптечній мережі, яка може дістати кілька пачок за півціни. Але гроші потрібні терміново, прямо сьогодні. Сума чимала, у мене таких грошей немає, тому я прийшов до тебе.
— Моя мама? — Ярослав з удаваним здивуванням підвів брови. — Треба ж які новини! А я з нею розмовляв буквально годину тому, і вона була бадьорою, веселою, збиралася пекти пироги для онука. Жодних нарікань на самопочуття я від неї не чув.
— Ну звісно! Вона ж не хоче тебе турбувати, береже твої нерви, знає, як ти важко працюєш. Олена теж благала мене нічого тобі не казати, щоб ти не почав дзвонити мамі й влаштовувати допити, бо вона почне хвилюватися, а їй зараз не можна нервувати. Я чесно намагався знайти ці кошти сам, оббігав усіх знайомих, але без тебе нам не впоратися. Потрібно рятувати людину, розумієш?
— Он як? І який же їй діагноз поставили, якщо ліки потрібні настільки терміново, що життя під загрозою? — продовжував допит Ярослав, ледь стримуючи гнів.
— Ой, та я в цих медичних термінах нічого не тямлю! Якісь складні латинські назви. Олена сказала, що без цього курсу вона довго не протягне, от і все, що я знаю.
— Навіть так? — Ярослав повільно дістав із кишені свій мобільний телефон. — Ну, якщо все настільки серйозно, то я зараз сам зателефоную мамі й особисто запитаю, як вона почувається і які саме ліки їй потрібні. Заодно й заспокою її, що кошти на лікування у нас є.
— Ні, ні! Не треба їй дзвонити! — миттєво запанікував Артур, роблячи крок назад до дверей. — Ти що? Навіщо зайвий раз турбувати бідну жінку? Вона й так ледве тримається, плаче постійно. Головне — швидко викупити ліки, поки їх не забрав хтось інший. Ти просто дай мені потрібну суму, Олена вже чекає біля аптеки.
— Ні, мій дорогий зятю. Грошей я тобі не дам. І вся ця твоя історія від початку й до кінця — звичайна брехня. Зараз я наберу маму й розповім їй, як її улюблений зять уже геть совість втратив.
Ярослав почав набирати номер на екрані, а Артур, зрозумівши, що його план повністю провалився, швидко вислизнув з кабінету, навіть не спробувавши виправдатися. На цьому його гра закінчилася.
Щойно за зятем зачинилися двері, Ярослав одразу набрав номер сестри:
— Оленко, привіт. Ти знаєш, що щойно вигадав твій чоловік? Це просто в голові не вкладається, до якої ницості може дійти людина заради грошей!
Брат у деталях розповів Олені про вигадану хворобу матері та спробу виманити кошти на термінові ліки. На іншому кінці дроту запала важка, гнітюча тиша, яка перервалася тихим, зболеним плачем сестри.
— Оленко, послухай мене, — м’яко продовжив Ярослав. — Тікай від нього, поки не пізно. Мені дуже шкода тебе й малого, але з цього чоловіка ніколи не буде пуття. Він порожнє місце, яке тільки тягне вас на дно.
— Я вже й сама це бачу… Я так помилилася, Ярославе, — крізь сльози відповіла дівчина.
Проте події, які розгорнулися за кілька днів після цієї розмови, остаточно зруйнували цей нещасливий шлюб.
Пізно ввечері Олена зателефонувала братові хлипаючи. Виявилось Артур мав ще одну сім’ю саме туди йшли усі гроші. Більш того він примудрився і в тієї жінки позичити значну суму.
Олена дізналась про все коли та інша прийшла їй під двері. Та жінка просилаОлену змилуватись не тримати Атура адже він не може покинути дружину через не надто здорову дитину.
Олена наслухалась усього і зрозуміла, що що то край. Розлучились швидко. Артур навіть бачити Олену не захотів просто втік і від неї і від тієї іншої.
Головна картинка ілюстративна.
