Зацвів різдвяник і Марія радісно усміхнулася – цього року у їхній родині має бути щастя! Вона давно вже чекає, коли сини приведуть в дім невісток, її велике серце прагнуло любити малесеньких онуків, бо що хлопці? Вже й обійнятися не дадуть чи поцілувати в маківку.
А колись, вони так солодко пахли і ніяк не хотіли від мами відриватися, чоловік лиш сердився, що ніяк виспатися не може, бо сини тулилися до неї, засилали обіймаючи її.
Як вона жаліла, коли чоловік переносив їх на інше ліжко, але малі серед ночі буботіли назад до них в ліжко.
А тепер виросли, вже їм мамині поцілунки не потрібні. Вона й не проти.
– Хай вас молоді дівчата цілують!, – каже і уявляє, як вже вона онучків буде ніжити та тулити до себе.
Серце її не обмануло і найстарший Ігор привів в дім невістку, яка була старша за нього на десять років і з дитиною. Марія не знала, що й казати, що думати і як на це реагувати. В її доброму серці зароджувалося таке, що вона не могла описати словами. Такий жаль на неї напав, що не передати словами.
І просила сина, і говорила, що він через десять років захоче вже іншу жінку, а не зможе покинути цю, бо будуть вже діти. Не слухав.
Тоді вона пішла до новоспеченої невістки.
– Ти чого до дитини чіпляєшся, а не до чоловіка свого віку? Чи я тебе наскрізь не бачу? Пригорнула і причарувала та думаєш на його шиї до кінця життя їхати. Знай, що материнський жаль не має прощення.
І пішла. Страшно самій було від таких слів, але не могла тримати на серці того, що почувала.
Син не послухав матір та оженився. На світ з’явилося двоє онуків, але Марія не тулила їх до серця та не ніжила. Бачила в них не милих діток.
А дві гирі, які прикували її сина навіки до поки любої жінки, а що буде далі? Чи покине їх татко? Ні, він не такий. Мовчки зціплюватиме зуби, але родину не кине. Вона його знає.
Через якийсь час Ігор сказав, що покидає Україну, бо з дружиною вибираються до Канади, де у тої є родичі. Не перечила, а благословила на дорогу.
Молилася за сина та його дітей, але ніколи за невістку. Син рідко телефонував, бо було дорого, а потім, коли стало можливо спілкуватися через інтернет, то показував матері своїх дітей, хату та машину.
– Ви не переживайте, тут все можна мати одразу і добре жити, а потім частинами виплачувати кредит, – говорив матері.
Марія тішилася, що син живе в достатку, хоч на цьому її серце спокійне. Як людина в добрі живе, то й на душі не так тяжко.
А далі син приїхав в Україну через 10 років, сказав, що відвідати, але потім зізнався матері:
– Там дороге лікування, коли не маєш страховки. А я не можу собі дозволити всім купити. Тому купив дітям і дружині. А тут приїду та обійду лікарів та зуби зроблю.
Марія мовчки витягла з сховку десять тисяч і дала синові. Ігор почервонів, але гроші взяв.
Вона все зрозуміла без слів – її слова справдилися, він тримав на собі родину і давно не любив свою дружину, але був вірний їй та сім’ї.
Вона впала на коліна та молила Бога аби дав її дитині сили пройти його шлях. Коли прощалися, вона просила його більше не приїжджати.
– А чого будеш їхати? Дивився, які квитки дорогі, а ти маєш купу кредитів. За нас не переживай, у нас все добре. А як станеш на ноги, то тоді й поговоримо.
Але, вона знала чого не хоче аби син їхав – він краяв їй серце, краще вірити в його обман по картинці, що у нього все добре, ніж подивитися в його очі і все зрозуміти.
Фото Ярослава Романюка.
