fbpx
Історії з життя
Марія не те щоб не прийняла Надю, вона бачити її не могла! Її Микитка, її гордість, її плани, її опора, її склянка води в старості, не вважав за потрібне навіть порадитися заздалегідь.

– Мамо, ми з Надійкою подали заяву. Через два місяці одружимося.

Це їй, яка свою молодість і 25 років життя йому присвятила?! «Ми подали заяву»? І все? Приймай мамо чужу дівку, про яку тільки чула кілька разів! Донькою називаq, весілля допоможи справити? Ні, не бувати цьому!

***

Надя довго плакала того вечора, коли Микита проводив її додому. Ну як додому? Вона жила в родині сестри. У великій квартирі у неї була своя кімната, знову ж таки – своя з натяжкою. В гості нікого не запросити , навіть Микиту. У сестри свій сімейний уклад, маленька дитина, тому прощалися завжди біля під’їзду.

Підводячи підсумки знайомства з Марією, Надя прийшла до сумного висновку – ніхто їх не підтримає, ніхто їм не допоможе, ось і лила сльози, уткнувшись в подушку.

Батько, той чітко їй сказав – ослухаєшся, допомоги не чекай. Відпускаю освіту отримати. Ніяких сюрпризів!
Він їй і вчитися у великому місті дозволив тільки за умови проживання у Валерії – старшої доньки. Боявся, що велике місто закрутить голову його маленької улюблениці різноманітними звабами. Не балував і грошима, щоб голову крім навчання нічим собі не забивала.

Від Валерії допомоги чекати не варто, та наперекір волі батька ніколи в житті не піде. Вона лисиця хитра, давно до батька ключик підібрала – «Тату, татусику»… Ось і сина на честь діда назвали. І розтанув їх залізний Федір. Та тільки для Наді його залізо сповна залишилося.

Була надія, що підтримає їх мама Микити, але та просто виставила її за поріг. Надя плакала і думала. І хоча було вже було далеко за північ, вона надумала – набрала номер батька.

***

!-- Composite Start -->

Марія теж не спала в ту ніч. Головою вона розуміла, що при своїй спідниці сина не втримати все життя. Двадцять шостий рік хлопцеві, було б гірше, якби він дівчатами в цьому віці не цікавився. Але одружуватися? Та ще незрозуміло з ким.

Живе дівчина з милості в чужій сім’ї, матері у неї немає. Батько десь далеко в горах. Та й вчитися їй ще два роки. Яка з неї дружина для Микити? Він сам третій рік як працює, тільки зрушення пішли по роботі, тільки допомога якась від нього з’явилася, фінансова віддача.

Ось ремонт непоганий, нарешті зробила. У відпустку перший раз без докорів сумління злітала і відпочила як людина. А тепер все? Починати її знову копійки рахувати? Не допущу – твердо вирішила Марія! Їй може і самій про весілля мріється. 45 років це зараз зовсім не вік!

Вранці завела розмову з сином м’яко. Приготувала йому на сніданок улюблені сирники, сіла навпроти і спокійно, навіть чесно, привела всі свої аргументи. Що немає ніяких перспектив у цього поспішного шлюбу. Що стільки сили вона вклала в його виховання і навчання. Сказала і про те, що сподівалася трохи перепочити, пожити для себе і не готова цю дівчинку брати в сім’ю другою дитиною.

Жити окремо, орендувати квартиру, утримувати дружину студентку Микита один не потягне. Значить до мами. Так, є у неї невеликі заощадження. Мріяла машину синові подарувати, а тепер всі гроші і підуть. Спочатку на весілля, нехай навіть скромне, потім на пелюшки. Буде у них в квартирі шумно. Буде у них в квартирі напружено. Де дві господині, там миру немає.

– Тобі це треба зараз, синку? От уяви – два місяці і ти скований обов’язком, ніякої свободи, ніякої машини. Але ж ти молодий, час є відкласти грошей і на своє житло, хоча б на перший внесок. Та й погуляти толком ще ж не встиг. Одруження, весілля…, навіщо тобі це? Краще замість весілля машину оформимо, прямо завтра! У тебе на «колесах» стільки Надь з’явиться, спасибі ще скажеш, що відмовила. Синочку, ти поки просто подумай. Не пара ця дівчинка тобі, не пара! І про себе, і про мене, ну і про машину подумай.

***

Увечері Надя зустрічала Микиту з роботи. Пританцьовуючи від нестримного нетерпіння, виглядала його крізь скляні двері прохідної. Їй стільки хотілося розповісти своєму хлопцеві! Про свою нічну розмову по воцапу з татом. Як хотіла – очі в очі вийшло, щоб зрозумів батько, що Микита, це не нісенітниці, що це кохання справжнє. Що навіть якщо весь світ буде проти, вони все одно будуть разом. Просто вона не хоче потайки, ось і зважилася чесно сказати, хоча і знає, чим це їй грозить. Але нічого. Орендують кімнату, вона довчиться, а вечорами буде ще працювати.

А її строгий татко… Він її підтримав! До весілля їх вже будуть чекати квартира і машина! І весілля буде розкішне, не гірше ніж було у Валерії. А їм потрібно тільки вибрати країну для весільної подорожі і красиве вбрання для одруження.

Батько сказав, що для того він свої мільйони і заробляв, горбатився, бізнес піднімав все життя. Заради щастя доньок. Ну а строгість? Як без неї. Скільки його партнерів дітей за пустощами втрачали. Але раз виросла його крихітка, то пора вже знімати їжакові рукавиці.

***

Микита бачив Надю, але все не наважувався вийти до неї. Він знав, що розмови не уникнути, хоча і відтягував цей момент. Вдень вимкнув телефон. А ось зараз подумував піти через чорний хід. Але він не буде боягузом! потрібно бути чоловіком. Якщо вже подумав і вирішив, то немає сенсу дівчинці голову морочити. Він думав над маминими словами, визнав її правоту, так з машиною можливості будуть великі. Наречений ступив назустріч неминучій розмові.

– Микитко! Слухай!

– Надю, зачекай, дай я перший?

Автор: Тетяна Бpо.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page