Мама не приходила. Всіх дітей вже забрали батьки, залишився тільки один Сашко. Він тихенько грався з машинкою в куті кімнати. Вихователька невдоволено поглядала на годинник. Сашко важко зітхнув, подивився на темне вікно, потім на двері.
— Маріє Сергіївно, я вдень бачив велику собаку біля паркану, — звернувся він до виховательки, — Вона напевно ще там. Мама стоїть і боїться зайти. Може, сходимо, відженемо?
— Немає там ніякої собаки. Не вигадуй. Зараз ще раз наберу її.
Марія Сергіївна взяла телефон і вкотре набрала номер Сашкової матері. Ніхто не відповідав. Вона з тривогою подивилася на годинник. «Напевно щось трапилося.» — Подумала вона. — «Ніколи такого не було. Батька у Сашка немає, а мати дуже відповідальна. Любить сина. Навіть якщо б вона затримувалася, то подзвонила б і попередила».
— Сашко, одягайся. Підемо до мене в гості.
— А мама? — Захвилювався хлопчик. — Вона прийде, а нас немає.
— А ми їй залишимо записку, — сказала Марія Сергіївна, — Вона її прочитає і приїде до нас. Я їй адресу залишу і свій номер телефону напишу. Вже пізня година, пішли. У мене вдома кіт сидить голодний.
— У Вас є кіт? Справжній, живий? — Зрадів Сашко. — А мені можна буде з ним погратися?
— Можна, пішли.
Квартира Марії Сергіївни, Сашкові сподобалася. Було тепло і затишно. Пахло пирогами. Величезний, ледачий, рудий кіт, дозволяв себе гладити й терпляче витримував хлоп’ячі пустощі. Випивши чаю, Сашко заснув.
Марія Сергіївна обережно перенесла хлопчика на ліжко, а сама з телефоном пішла на кухню. Після довгих розмов з представниками різноманітних установ, вона з’ясувала, що кілька годин тому була доставлена молода жінка, після дорожньої пригоди.
— Як отямиться, то Ви їй передайте, будь ласка, що з сином все гаразд. Він поживе у мене. Хай не хвилюється. Ми відвідаємо її.
Після розмови Марія Сергіївна повернулася в кімнату. Сашко сидів на ліжку і злякано дивився на неї. По його щоках текли сльози.
— Де моя мама? — схлипуючи запитав він. — Я хочу додому, до мами. Я не хочу залишатися тут. За мною вдома мама сумує і ліжечко сумує. На мене чекають мої іграшки. Ходімо додому. Я до мами хочу.
— Дитинко, — занепокоїлася Марія Сергіївна, — Не сумуй, маленький. Мама зайнята. Вона на роботі. Заспокойся, будь ласка. Тут добре. Я тебе люблю і кіт тебе любить.
— Ні, вона чекає мене, — продовжував Сашко, — Я не можу без мами. — Потім подивився на неї і боязко запитав. — А мама на небо не полетіла?
— Ні, Сашко, не полетіла. Все гаразд. А чому ти спитав?
— У мене так тато на небо полетів, — потім трохи подумав і додав, — і бабуся. Вони зараз з неба на мене дивляться. Коли я добре поводжуся, то вони радіють. А раптом мама теж до них полетить?
Марія Сергіївна ніжно обійняла Сашка і пригорнула до себе. Він довірливо ткнувся носом їй у плече.
— Не хвилюйся, мама у тебе сильна, вона скоро одужає! От завтра прокинемось і відразу поїдемо до неї. Відвідаємо її. Вона не на роботі. Вона в лікарні, бо трохи захворіла.
— Як я нещодавно? У неї горлечко хвореньке? — стрепенувся Сашко.
— Так, а ще ручка трошки. Все буде добре. Вона одужає і ти поїдеш з нею додому.
— Їй потрібно випити теплого молочка з медом. Ми ж їй привеземо молока?
— Звісно привеземо, ти лягай і закривай очі. Я тобі казку розповім.
— Маріє Сергіївно, а чому Ви живете одна? — Несподівано поцікавився Сашко.
Це питання застало Марію Сергіївну зненацька. Вона зам’ялася і несподівано для себе, заплакала.
— Був у мене синочок і чоловік був. Вони поїхали на дачу, а я вдома залишилася. Вирішила поприбирати. Та по дорозі Боженька забрала їх на небо, як і твого татуся з бабусею. Тому тепер я одна живу з котом. Шкода, що мене не було поруч. Так би ми зараз всі разом були…— зітхнула Марія Сергіївна.
— Маріє Сергіївно, Ви не сумуйте, — пошкодував її Сашко, — Вони звідти на Вас дивляться. Коли Ви радієте вони теж радіють, а коли плачете, вони теж плачуть. Це правда, мені так мама говорила. Не будемо їх засмучувати. Будемо разом не плакати.
Марія Сергіївна витерла сльози, обійняла і поцілувала Сашка.
— Лягаймо спати, бо завтра рано вставати. Я хочу тебе про дещо попросити, залишся у мене на деякий час, поки мама не може повернутися додому. Нам з котиком так буде веселіше. Домовились?
— Домовились, — закивав Сашко, — Я буду вам у всьому допомагати. Я навіть вмію мити посуд. А можна я Вас буду називати бабусею? Не в садку, а тільки тут.
— Можна, Сашко. Спи.
Марія Сергіївна ще довго сиділа біля вікна і витирала сльози. Сашко міцно спав на її ліжку.
Пройшли роки.
Олександр прокинувся рано. Швидко схопився з ліжка, потягнувся. В кімнату доносився запах свіжоспечених пиріжків. Він заглянув на кухню.
— Бабусю, ти чого так рано піднялася? — Запитав хлопець і поцілував Марію Сергіївну в щічку.
— Не спиться. Подумала, ви з мамою прокинетеся, а у мене вже будуть готові пиріжки. Вам радість і мені приємно. Сідай, я тобі молока наллю. А відісплюся на небі, коли час прийде.
Фото ілюстративне.