— Ви, Маріє Петрівно, мене з дітьми колись серед ночі на холод виставили, — дивлячись свекрусі в очі, сказала я, — пам’ятаєте? Ах, не було такого? Яка ж у вас коротка пам’ять! Маріє Петрівно, ви вважаєте, що маєте моральне право розраховувати на мою допомогу? Та я вам склянки води не подам!
Я бігала по всьому Києву в пошуках тієї самої сукні. Я збиралася заміж. З Олексієм ми зустрічалися чотири роки, наші стосунки почалися ще в університеті.
Разом закінчили навчання, разом шукали роботу, деякий час навіть встигли пожити в орендованій квартирі. Мої батьки прийняли зятя з радістю, Олексій сподобався і татові, і мамі — хлопець простий, працьовитий, без зайвої пихи. А от з мамою Олексія і в мене, і в моїх батьків стосунки ніяк не складалися.
Марія Петрівна, колишня актриса театру, “зірка” радянських часів, видатна учасниця масових сцен, поводилася, ніби справжня імператриця. Своєю славетною минувщиною мати Олексія пишалася.
Я, звісно, правду знала, Олексій мені розповів, що матері пощастило в молодості потрапити до театральної трупи. Вона навіть п’ять разів вийшла на сцену, щоправда, в ролі статистки, звичайної масовки. З колективу її швидко виключили через примхливий характер.
У відповідь на це Марія Петрівна вийшла заміж, народила сина, і осіла вдома. Однак усім знайомим, і навіть незнайомим людям, жінка розповідала, як збирала повні зали.
Родина моя Марії Петрівні не подобалася, сватів мати Олексія вважала “пихатими”. Моя мама працювала в клініці, а батько все життя крутив кермо — працював водієм вантажівки.
Коли Олексій привів мене до мами, Марія Петрівна влаштувала мені справжній допит. У моїй присутності вона щиро обурювалася вибором сина:
— Синочку, ти чув? Аня твоя не корінна киянка! Її батьки приїхали з заходу. Ти пробач мене, звісно, але нікого пристойнішого ти собі знайти не зміг?
Олексію було страшенно соромно за поведінку матері. Я спочатку теж образилася, але швидко взяла себе в руки і дала майбутній свекрусі гідну відповідь.
— Маріє Петрівно, скажіть, будь ласка, а ваші предки з якого року в Києві живуть? Дуже цікаво послухати, де працювали ваші батьки, бабусі, дідусі?
Марія Петрівна скривилася. Вона намагалася нікому не розповідати, що сама багато років тому приїхала до Києва, аби стати великою актрисою. Розмови не вийшло, ми розійшлися вкрай незадоволеними одна одною.
Марія Петрівна багато разів потім намагалася відвадити сина від “такої нареченої”, але Олексій не збирався поступатися матері. На мені він все ж одружився.
Ще до весілля постало питання спільного проживання. Я, вже встигнувши познайомитися з характером майбутньої свекрухи, не хотіла жити в квартирі Олексія.
Я з радістю б забрала чоловіка до своїх батьків, але, на жаль, у двокімнатній квартирі для молодої сім’ї місця не знайшлося. У моїх батьків, окрім мене, було ще двоє дітей: мої брат і сестричка. Мама мені запропонувала:
— Давай я допомагатиму вам з орендою квартири? Якусь частину ми з батьком готові платити.
— Мамо, ми з Олексієм всі вільні гроші відкладаємо на власне житло. Якщо йти на оренду, то доведеться попрощатися зі заощадженнями. Грошей після оплати оренди не залишиться. Нам хоча б рік десь перебути! Потім почнемо ходити по банках, пробуватимемо брати кредит на житло.
— Аню, ну ти ж чудово знаєш, що ми не можемо вам окрему кімнату виділити, — засмутилася Ольга Іванівна, — брата з сестрою куди? Гаразд, Оленка, вона ще до нас переїде, бо маленька. А ось Максим… йому п’ятнадцять, йому вже потрібен окремий простір. Він з Оленкою жити не хоче, постійно через це сперечається.
— Добре, мамо, щось придумаємо, — зітхнула я, — у крайньому разі підемо жити до свекрухи. Марія Петрівна одна в трикімнатній квартирі нудьгує.
Олексій мене все ж переконав. З матір’ю теж довелося довго сперечатися — Марія Петрівна не хотіла, щоб “небажана невістка” жила на її квадратних метрах. Олексію довелося нагадати матері:
— Мамо, взагалі-то в цій квартирі і моя частка є. Я не хочу з тобою непорозумінь мати і доводити справу до офіційного поділу. Давай мирно врегулюємо це питання? Ми з Анею тут поживемо пару років, потім придбаємо щось своє і одразу ж з’їдемо. Невже ти заради єдиного сина не можеш знехтувати своїми принципами? Я взагалі не розумію, що тобі Аня поганого зробила! Вона жодного разу тобі не нахамила, розмовляє ввічливо, намагається догодити. Мамо, чого ти чіпляєшся до її походження? Ти сама корінна киянка, чи що? Мені батько розповідав, як ви з ним познайомилися, я знаю, що ти з півдня!
— Все життя в Києві живу, — образилася Марія Петрівна, — тому можу вважатися корінною. Справа не в цьому. Справа в тому, що мені Аня твоя як людина неприємна! Не викликає вона в мене довіри. Я її план давно розкусила. Просто твоїй майбутній дружині набридло тулитися в крихітній двокімнатній квартирі, ось вона всіма силами намагається переїхати в мою трикімнатну! У тебе, звісно, є тут частка, тобі половина цієї квартири належить. Але, у тебе хіба вистачить совісті судитися з власною матір’ю? Я тебе так виховувала!
Олексій ціною величезних зусиль все ж зміг домовитися з матір’ю.
— Щоб, я від тебе жодних “мамо, а можна ми ще трохи тут поживемо?” не чула! Навіть якщо квартира буде в новобудові з голими стінами, ви все одно переїжджаєте туди. Тільки заради тебе я йду на такі поступки. Два роки мені доведеться терпіти товариство твоєї неприємної Ані.
Треба сказати, що від переїзду мого Марія Петрівна тільки виграла. Я, як і годиться будь-якій шанобливій невістці, взяла на себе всю роботу по дому.
У Марії Петрівни з’явилося море вільного часу, вона почала частіше зустрічатися з подругами, завела маленьку собачку породи чихуахуа, почала відвідувати гуртки за інтересами. У неї навіть кавалери з’являлися. Щоправда, ненадовго. Чоловіки чомусь втікали від примхливої жінки.
— Так, все-таки з моїм Іваном ніхто не зрівняється, — скаржилася подругам Марія Петрівна, — ось він мене любив, кожне моє прохання поспішав виконати! Познайомилася я тут недавно з одним дуже цікавим чоловіком, він мені подобався, ми досить весело проводили час. Нещодавно він мені оголосив, що більше зі мною зустрічатися не бажає! Бо я, виявляється, вимоглива! Він-то розраховував, що його супутниця буде вносити рівноцінний внесок у сімейний бюджет. Тобто я повинна працювати! Навіщо мені працювати, якщо мене повністю утримує син?
Це була правда. Після втрати глави сім’ї, Івана Васильовича, всі витрати на утримання вдови лягли на плечі її сина. Тому справа з накопиченнями йшла повільно, щомісяця великі суми вносити на рахунок Олексій не міг. Значна частина зарплати йшла на потреби Марії Петрівни.
Я теж працювала і отримувала навіть трохи більше за чоловіка. На зарплату Олексія сім’я з трьох осіб жила, а мій дохід йшов на заощадження. Ми з чоловіком розраховували з’їхати з квартири Марії Петрівни навіть раніше запланованого терміну.
Плани зруйнувалися несподівано. Я через чотири місяці дізналася, що при надії. Олексій зрадів, а ось Марія Петрівна розсердилася:
— Ось у вашому становищі тільки про дітей думати! — висловила вона мені, — жити ніде, свого кута немає, до мене напросилися! Гаразд Олексій, що з нього взяти, він — чоловік. Але ти-то, Аню, чим думаєш? Ви тепер мене ще більш зобов’язати хочете? Пропишесь усі в цій квартирі, і я вас потім ніколи не вижену. Так виходить?
— Мамо, знову ти починаєш, — обурився Олексій, — невже тебе не радує думка про появу онука чи онучки? Не хвилюйся, на цю квартиру ніхто претендувати не буде. Навіть якщо дитину тут тимчасово зареєструємо, то одразу ж випишемо, коли купимо окреме житло. Будь ласка, давай не будемо лаятися!
Вагітній мені від свекрухи діставалося ще більше, ніж раніше. Марія Петрівна спеціально діяла мені на нерви, вередувала, вимагала до себе шанобливого ставлення.
Олексій заступався за мене, але Марія Петрівна і сину вдавалося нагадати, що в цій квартирі він всього лише гість
Народилася онучка Катя. Тільки-но я оговталася після її появиі пристосувалася справлятися з маленькою дитиною, як дізналася ще одну приголомшливу новину: я знову при надії. Я ледь не плакала, але чоловік мене заспокоїв.
— Чого ти, кохана, засмучуєшся? Це ж, навпаки, добре! Будуть у нас з тобою дітки-погодки.
— Олексій, я навіть уявити боюся, що буде, коли про це дізнається твоя мама, — переживала я, — вона і Катю-то не дуже любить, весь час скаржиться на її крик, а тут друге немовля з’явиться. Як ми жити будемо? Як ми виховуватимемо двох дітей? На що?!
— Все буде добре, — заспокоїв чоловік, — трохи неправильна приказка, звісно, але очі бояться, а руки роблять. Ми обов’язково з усіма труднощами впораємося!
Другим народився Петрик. Петрика Марія Петрівна недолюблювала ще більше, ніж старшу онучку. Мені жити стало ще важче. Олексій до пізнього вечора пропадав на роботі, а я весь день вислуховувала закиди свекрухи.
Турбот з двома дітьми додалося, я вже не могла, як раніше, повноцінно стежити за господарством, Марії Петрівні знову довелося взяти на себе частину обов’язків, що її дуже не влаштовувало.
Для сина і невістки вона не готувала принципово, до плити ставав або Олексій, коли повертався з роботи, або я, коли чоловік залишався з двома дітьми.
Грошей Марія Петрівна почала вимагати ще більше — у неї несподівано з’явився цілий букет недуг, що вимагали негайного лікарського втручання, Олексій розривався між роботою, мною і матір’ю, я теж трималася з останніх сил. Атмосфера в сім’ї з кожним днем все більше напружувалася,
Олексій поїхав на добу в інше місто. Начальство доручило йому проконтролювати завантаження дорогого обладнання та його відправку клієнтам. Марія Петрівна того дня розходилась не на жарт, кілька разів вона встигла довести мене до сліз, а вночі, коли маленький Петрик прокинувся і заплакав, несподівано ввірвалася в кімнату і мені наказала:
— Забирай своїх дітей і негайно забирайся звідси! Мені набрид цей шум!
Я розгубилась:
— Маріє Петрівно, ну куди ми підемо? Зима надворі, третя година ночі! Дайте, будь ласка, час хоча б до ранку. Повернеться чоловік, і ми з ним разом щось придумаємо!
— Ось на вулиці і почекаєш, — гаркнула Марія Петрівна, — я двічі повторювати не буду! Щоб через п’ятнадцять хвилин ні тебе, ні двох твоїх вередунів у моїй квартирі не було! Геть звідси!
Плачучи, я зібрала дітей, спустилася з ними до під’їзду. Почала дзвонити батькові, але телефон був вимкнений. Я зрозуміла, що, скоріш за все, батько поїхав у рейс.
Не з першого разу я додзвонилася до молодшого брата. Максим розбудив маму, і мама викликала таксі, щоб привезти мене до себе. На вулиці на руках з маленькими дітьми я провела майже годину.
Олексій ще вночі дізнався про витівку своєї матері. Закінчивши всі свої справи, чоловік одразу виїхав до рідного міста, з матір’ю в нього відбулася серйозна розмова. Марія Петрівна не стала заперечувати, вона сину заявила:
— Так, вигнала, і що? Я, по-твоєму, права на відпочинок не маю? Я повинна цілодобово цей галас терпіти? Ви і так майже два роки в мене прожили, а за цей час ти так квартирне питання і не вирішив. Я одразу зрозуміла, що ви просто так намагаєтеся назавжди в мене оселитися. Коріння пустити захотіли? Не потрібно намагатися робити з своєї матері дурня, зі мною цей трюк не спрацює! Іди до тещі і живи там скільки хочеш. А мене залиш у спокої!
Олексій зняв квартиру, перевіз туди нас, а сам одразу зайнявся поділом трикімнатної квартири, в якій йому належала половина. Марія Петрівна всіма силами намагалася цьому перешкодити, вона не хотіла втрачати просторе житло.
Трикімнатну все ж довелося продати, половину суми, виручену від продажу цієї квартири, Олексій додав до заощаджень і в кредит взяв практично таку ж за площею трикімнатну квартиру. Матері довелося задовольнитися однокімнатною.
Кілька років Олексій з матір’ю після цього не спілкувався. Вчинку матері він пробачити так і не зміг.
Марія Петрівна з’явилася несподівано. Вона вийшла на пенсію, гроші, що залишилися після покупки однокімнатної, успішно витратила, а існувати на крихітну пенсію їй не хотілося.
Олексій і я не знали, як Марія Петрівна дістала нашу адресу. Заздалегідь про свій візит не попередила.
— Так, добре влаштувалися, — протягнула Марія Петрівна, крокуючи в передпокій, — ремонт який зробили!
Двері матері відчинив Олексій. Побачивши матір, чоловік не очікував, тому трохи розгубився. На шум виглянула і я.
— Ти навіщо прийшла? — запитав у матері Олексій, — чим зобов’язані?
— Що, в коридорі розмовляти будемо? — поцікавилася Марія Петрівна, — може, хоч у кімнату запросите? Або стілець хоча б дайте! У мене ноги болять, довго стояти не можу.
Пройшовши в вітальню і зручно влаштувавшись у кріслі, Марія Петрівна ще раз оглянула обстановку і сину несподівано заявила:
— Я хочу жити тут. Я тобі пішла на поступки, хоча могла б за своє майно стояти стіною. Пенсія в мене маленька, на неї вижити неможливо: і харчування, і комунальні послуги, і ліки я не тягну. Мені або сидіти в теплі, або не їсти. У тебе трикімнатна, одна кімната в будь-якому разі вільна, ось і поселите мене туди!
Олексію вимоги матері не сподобалися.
— Немає вільної. У дітей поки одна дитяча на двох, як трохи підростуть, будемо розселяти. Вибач, але місця для тебе немає. У тебе повноцінна однокімнатна квартира, чого тобі там не живеться?
— Я ж уже пояснила, — почала дратуватися Марія Петрівна, — мені одній важко! Ти — мій син, тому ти зобов’язаний мене утримувати! Дружину твою я два роки терпіла, вона жила в моїй квартирі, тепер настав час повернути борг. Нехай вона за мною доглядає! Якщо забезпечите мені комфортне життя, то я, може, свою квартиру тобі, залишу. Якщо, звісно, поводитимешся добре!
Я не витримала:
— У вас, Маріє Петрівно, взагалі совісті немає? Ви що, забули, як мене з дітьми вночі вигнали на холод? Годину ми сиділи під під’їздом і допомоги чекали, а ви з вікна за нами спостерігали, дивилися і посміхалися! І ви розраховуєте на якусь мою допомогу? Та Маріє Петрівно, якщо ви будете жити на вулиці і просити милостиню, я повз пройду і зроблю вигляд, що вас не знаю! Ніколи ноги вашої в цій квартирі не буде! Я тут теж господиня, на мої в тому числі гроші ця трикімнатна була куплена. Якщо мій чоловік і захоче вам допомагати фінансово, то нехай допомагає, я заперечувати не буду. Але про те, щоб ви жили тут, і мови бути не може! Я цього не дозволю!
— Не з тобою розмовляю, — зневажливо перервала мене Марія Петрівна, — ти взагалі хто? Живеш у квартирі, яка куплена за мої гроші, ще й рот розкриваєш? Чому тобі мати з батьком окреме житло не придбали? Сиділи там у своїй двушці, як сардини в банці! Звісно, звідки у твоєї матусі з татусем гроші взятися, вони ж на те, що тебе чоловік забезпечить розраховували, так?
Олексій матір вигнав, допомагати їй добровільно відмовився. Марія Петрівна навіть пішла до суду, але нічого не отримала. Нині свекруха живе своїм життям, іноді дзвонить подругам і скаржиться на “невдячних дітей”.
Та от скажіть мені, у чому ми невдячні? Хіба вона не отримала те чого прагла?
Головна кратинка ілюстративна.
