fbpx

Марта дивилася в вікно і вже не знала чи плакати чи сміятися: кнур брав черговий паркан, а Петро з кумом захекані впали вже після другого. А вона ж просила вчора

– Петре, закажемо Кузьмука, він швидко все зробить, а ви з кумом лише обпалите.

– Та скільки там тої свині! Та ми з кумом її швиденько на шворку і все…

За шворку то вони кнура прив’язали, але коли кнур вилетів з кучі, а Петро тормозив пузом, Марта зрозуміла, що сьогодні діла не буде.

Не зміг кнура спинити й опецькуватий кум, його гепнуло та перекинуло. Поки обидва чоловіки кліпали очима – кнур перескочив через паркан і погнав городами…

– Алло… Так, Маруся, можеш не йти помагати, діла не буде. Та що-що… Кнур вже другий захід робить, а вони отам на чотирьох стоять та хекають. Так, кумасю, свіжини не буде, може на наступний тиждень, як у Кузьмука буде вільна година…

Вона тяжко зітхнула та пішла різати її Кузі яблука та пішла прилещувати його до кучі. Кнур через якийсь час вже був в кучі, а горе-мясники були перед ясними очима Марти і мали їй що сказати:

– Ти не могла попередити, що ти мені за чорта вигодувала?, – першим взявся Петро, якого вже дуже боліло черевце, яке він називав клубком нервів, – Чи ти йому спеціально зранку дала їсти аби він мав силу?

Кум очима вимагав компенсації та знеболення, але Марта на все це хмуро дивилася, а далі як встане, як покладе руки в боки…

– Скажи мені чоловіче, коли ти востаннє йому давав їсти та, коли ти востаннє з кучі викидував? Чи ти чув, як я просила дошку прибити, чи двері поправити? Ти пильнував кума та роботу, але не господарку. А тепер, коли все готово і лиш мудро зробити, ти мені тут в газду захотів бавитися? Я ; тобі казала – найми людину, а там все сам поробиш. Але й тут ти мене не чуєш, але думаю, трохи голову провітрив та порозумнієш, – гримнула вона дверима, а далі висунула голову в двері, – Гор ілку я переховала.

Вона пішла до стайнs та почала чухати її Кузю:

– Ти перелякався? Так? Ти ж моє хороше… Оті звірі хотіли тебе впіймати… А ти не дався… Молодець… Я тобі ще яблучок начищу…

На село опустилася ніч, Кузя сонно рохкав, йому снилося, як він перелітає через один паркан, через другий, мов скакун – чемпіон.

Петро плентався від сусідів, яким віддавав автоклав, ножі, паяльники, пузо боліло і голодно бурчало, а він не дивився на сусідський паркан, який ще треба було й полагодити.

Марта поховала перемиті банки та каструлі і тазики, роздратовано думала про те, що знову прийдеться пережити ще одну таку днину, після якої Петро буде ходити гоголем і показувати на скільки пальців було сало. А їй прийдеться назвати чергового пацючка, але вже не Кузею.

Фото Ярослава Романюка

You cannot copy content of this page