Марина дві години проплакала в подушку, а потім зібрала свої речі в сумку, взяла сонну дитину на руки і зачинила двері. Вона пішла у нікуди. Добре, що на вулиці було літо і можна було просто посидіти на лавці у скверику.
Денис спав і не чув, як з дому пішла дружина з пасинком. Вжите за вечір добряче його розморило. Та що там, він на завтрі і не пам’ятав, який концерт увечері влаштував. Лиш меблі, які лежали на підлозі і посуд, що вкрив підлогу різнокольоровим килимом, говорили про те, що він не ліг спати спокійно.
Своєї квартири Марина ніколи не мала, до того, як пішов у засвіти перший чоловік, Марина жила разом з ним у його матері. Свекруха завжди добре ставилася до Марини, навіть після того, як не стало сина, часто бачилась з онуком.
Марина сиділа на лавці. Розгублена та пригнічена. Вона не знала, що їй робити далі. Грошей у неї практично не було. Денис наполіг на тому, щоб Марина розрахувалася та сиділа вдома. Грошей він не давав, навіть продукти купував сам. Виходить так, що дівчина вийшла з квартири без жодної копієчки.
Раптом пролунав телефонний дзвінок. Марина подумала, що це міг бути Денис, але виявилося, що дзвонила свекруха. Мама її першого чоловіка запитала як справи, але голос Марини тремтів, вона практично не могла вимовити жодного слова.
— Ти де, доню? — спитала свекруха.
Вона все зрозуміла і без слів. Марина ледь назвала адресу. За двадцять хвилин біля скверу зупинилося таксі. Свекруха вирішила, що Марина має поїхати з нею.
— Відмови я не приймаю. Поживеш поки що в мене, а потім вирішимо, що робити далі.
Денис дзвонив і наступного дня і потім ще кілька разів, але тепер Марина мала підтримку тому просто вимкнула телефон. Зрештою, її нічого з ним не пов’язувало. Вони ж навіть одружені офіційно не були.
Вона влаштувалася на роботу, оформила дитину в дитячий садок. І взагалі жити зі свекрухою було досить добре. А Андрій підростав і радував щодня жінок, які його так люблять.
Головна картинка – pexels.
