Ми з чоловіком дуже зраділи, коли його 28-річна племінниця Марина вийшла заміж. Дуже гарна дівчина, розумна, освічена, працює в успішній фірмі. Чоловік Арсен, щоправда, на десять років старший, але одружений не був, до того ж такий інтелігентний, ввічливий та уважний. А в Маринки вже років з вісім, як не стало батьків. Коли вони відпочивали в горах, несподівано зійшла лавина. Дівчина навчалася тоді на третьому курсі університету, і ми з чоловіком оплачували її навчання.
Звичайно, що молода сім’я мріяла про дитину, але два роки пройшли безрезультатно. Я порадила Маринці найкращих фахівців для обстеження. Виявилось, що у племінниці жодних проблем. Коли ж вона запропонувала обстежитися чоловіку, той категорично відмовився. Тоді тихоня Марина проявила характер, що розлучиться, бо мріє стати мамою або всиновити дитину. Арсен пообіцяв пройти обстеження, а щодо всиновлення, сказав, що не може й бути мови. Проте він усе тягнув і тягнув із візитом, тож Марина знову поставила йому ультиматум. Коли чоловік уже їй твердо пообіцяв, що завтра піде до спеціалістів, наступного дня дружину чекав неприємний сюрприз.
Марина на кілька годин раніше повернулася з роботи, щоб приготувати чоловіку романтичну вечерю, таким чином віддячити, що її послухав. Коли пролунав дзвінок у двері, жінка подумала, що то чоловік швидше повернувся, а він любив, щоб Марина сама йому відчиняла й обіймала його. Але то була незнайома дівчина. Вона запитала, чи вдома Арсен Михайлович, якщо ні, то вона його зачекає, бо має для нього важливу новину.
Чоловік, як на зло, запізнювався, а розговорити незнайомку Марині так і не вдалося. Тільки попили чаю, як з’явився благовірний. Він також був здивований, а дівчина заявила, що хоче поговорити з ним наодинці. Арсен навіть не вечеряв, а пішов із нею в другу кімнату. Збентежена Марина тремтячими руками все-таки стала накривати стіл у вітальні, хоч романтичний вечір уже був зіпсований, але ж не пропадати добру.
Наговорившись, чоловік із дівчиною вийшли з кімнати, і Арсен представив її:
– Знайомся, моя донька Ірина. У нас із її мамою був роман двадцять років тому. Потім я поїхав, і ми більше не зустрічалися з нею. І ось тільки тепер дочка мене розшукала. Сьогодні вона у нас заночує.
Після вечері чоловік взявся допомагати дружині перемити посуд, хоч ніколи раніше такого не було. Він був у гарному настрої:
– Тепер ти переконалася, що я абсолютно здоровий, якщо в мене є донька? То твої експерти помилилися. Але ти не переймайся, мріяла про дитину – то ось маєш уже дорослу. Не треба вже тих памперсів і візочків.
– Я хочу мати свою, рідну дитину, як ти не розумієш.
– Та яка дитина в твої тридцять?! Чому ти не хочеш прийняти, що в нас уже є доросла донька.
– А її маму ти повідомив про своє рішення?
– А вона вже знає. Вісім років тому залишила Іринку на своїх батьків та й подалася в Італію. Відколи вийшла заміж за італійця, перестала присилати гроші на дочку, а вона, до речі, вчиться в нашому місті, живе в гуртожитку. Я ж відчуваю провину, що не знав про неї раніше й нічим не допомагав своїй дитині.
– А ти на всі сто впевнений, що це твоя дитина?
– Так, бо все сходиться. А ти не смій мені більше таке говорити.
Маринка вирішила змиритися з новими обставинами. Куди їй ще йти? Живе у чоловіковій квартирі, на свою оселю грошей так і не назбирала, до нас іти не хотіла, вважала, що ми й так витратилися, оплачуючи її навчання. Та життя з падчеркою ставало все важче. Дівчина ніби намірилася вижити мачуху з татової квартири: навіть за холодну воду не бралася, вона, бачте, не господиня, щоб у кімнатах лад наводити, приходила за північ, так як «не вказуй мені, я вже доросла», зверталась на «ти» – «ой, та настільки ти там від мене старша», з татом постійно про щось шепотіла, і потім у неї появлялися нові речі.
Марина вирішила за свої гроші орендувати Ірині квартиру, мовляв, якщо ти така вже самостійна й доросла, вчися тримати житло в чистоті й порядку, можеш взяти до себе подругу, щоб разом було веселіше. Та чоловіку не сподобалася така ідея, бо за донькою контроль потрібен.
Але останньою краплею стало повідомлення Іри, що приїжджає з Італії мама, хоче побачити, як вона влаштувалася в тата, тож вони вдвох повинні її зустріти, поживе кілька днів з ними, тож Марині треба створити для неї необхідні умови. Недовго роздумуючи, Марина таки винайняла житло, про яке раніше домовлялася, але не для Ірини, а для себе, а потім подала на розлучення. Її знайомі дивувалися, казали, що за чоловіка варто було поборотися, переконатися, що він її ще любить і не проміняє на свою колишню, а щоб позбавитися всяких сумнівів щодо рідства з Іриною, зробити експертизу.
Чи правильно вчинила Марина? Адже Ірина мама повернеться в Італію, дівчина незабаром вийде заміж, а Марина залишиться самотньою.
