Та незручно, вона, напевно, мене вже бачила, — так само пошепки відповіла Марина.
— Все одно не відкривай, — прошипів чоловік, але було вже пізно, Марина відкрила.
— Оленко, привіт, — Марина «натягнула» на себе посмішку. — Слухай, давай ти зайдеш трохи пізніше, я щойно з роботи, ще не вмилася і не переодяглася.
— Маринко, а я бачила, що ти йдеш з роботи, чекала на тебе, щоб похвалитися печивом, сама пекла, — Олена покрутила тарілку з печивом. — Давай чайочку поп’ємо?
— Давай, тільки трохи пізніше! – благала Марина. — Буквально через годинку!
Марина зачинила двері і розвела руками, дивлячись на чоловіка. Їй на все про все залишилася година — збігати у ванну, одягти халат і швидко приготувати вечерю. Андрій уже почав чистити картоплю, а Марина пішла змивати сьогоднішній день. Втомилася, ноги гудуть, їй би прилягти зараз з подушечкою під щічкою і подивитися якийсь фільм поруч із Андрійком, але доведеться довго сидіти зі своєю сусідкою і кивати під її монотонний голос.
Олена була сусідкою Марини та Андрія вже три роки, відколи подружжя купило цю квартиру. Олені тоді було близько сорока років, а Марині з Андрієм тридцять з хвостиком. Олена здалася їм привітною, вона жила одна зі своєю мамою і на будь-яке звернення та прохання завжди відгукувалася. Вона могла посидіти кілька годин із п’ятирічним Васильком або позичити гроші до зарплати. Олена – самотня жінка, ніколи не виходила заміж, і не мала дітей. Роботи в неї теж не було: вони з мамою здавали в оренду дві квартири, на що й жили, їм вистачало.
Але півроку тому Оленчиної матері не стало, Марина шкодувала добру сусідку і дозволяла їй приходити, коли заманеться. Спочатку Олена не зловживала гостинністю і заходила зрідка, але з кожним днем її візити ставали все частішими і частішими, але так, щоб через кілька секунд після повернення додому Марини —вперше! Та якби з нею було хоча б про що поговорити – півбіди, а то взагалі нема про що!
От і зараз, тільки-но сім’я встигла повечеряти, рівно через годину знову з’явилася Олена. Андрій пішов перевіряти уроки сина, а Марина залишилася на кухні. Олена всілася на стілець, поставила на стіл печиво і почала свою тужливу пісню:
— Чула? Послуги дорожчатимуть! А у нас квартиранти такі складні! На одній квартирі хоч платять вчасно, а на іншій із затримкою. Хоч виселяй їх!
Олена похитала головою: «Ой-ой-ой!».
– А ще продукти дорожчають! — Олена зчепила перед собою худенькі руки. — Гречка бачила скільки коштує! Божевільна ціна! Ну гаразд я, але як пенсіонери живуть? А молочні продукти які дорогі! Минулого тижня сир ще тримався в ціні, а сьогодні прийшла – на три гривні подорожчав, уявляєш?
Марина співчутливо кивала головою. Вона неймовірно хотіла спати і вже щиро позіхала, однак продовжувала стійко дивилася чергову серію улюбленого серіалу на другому каналі, обговорюючи всіх героїв, і сусідка нарешті пішла.
— Так більше продовжуватися не може! — Протягнула Марина, лягаючи в ліжко поряд з чоловіком.
— Чого ти з нею панькаєшся? — Запитав Андрій.
— Милий, але ж вона страшенно самотня, шкода її, — відповіла Марина. — І вона нам стільки добра зробила!
— Ну так, але ж ми їй вже за це віддячили, так не можна, — пробурчав Андрій і тут його осяяла ідея. — Слухай, а пам’ятаєш, я тобі про свого колегу розповідав? Ну скиглій такий, розлучений холостяк, зараз живе у гуртожитку. Сяде на вуха і скиглить? Може варто познайомити його з нашою нюнею? Два чоботи пара!
— Ой, навряд чи вони сподобаються один одному! — Замислилася Марина. – Хоча давай!
Олена дуже здивувалася, коли сусіди самі покликали її на святкову вечерю. Було вибрано дату, нібито, день знайомства. Прийшов і Вадик, колега-скиглій, він теж здивувався, що був запрошений на вечерю, бо вони з Андрієм не були дуже близькими друзями. Відкрили ігристе, почали святкувати. Марина з Андрієм з цікавістю спостерігали за реакцією своїх гостей, як вони спілкуватимуться один з одним.
— У нас коїться казна що! Повний безлад! Продукти дорожчають з кожним днем! – обурився Вадик.
— Ой, не кажіть, я спостерігаю за цінами щодня! Ну гаразд я можу собі дозволити багато, але як багатодітні самотні матусі справляються — не уявляю! — Погоджувалася Олена.
– А оплата за житло? Це ж в ніякі ворота не лізе! — Продовжував Вадик.
Олена дивилася на Вадика як на супергероя. Її очі сяяли – який розуміючий чоловік! Коли з’ясувалося, що Вадик ще й серіали дивиться, то Олена розтанула. Тільки вони спочатку посперечалися, які серіали цікавіші – кримінальні чи романтичні, але дійшли єдиної думки, що найкраще щось середнє. Олена запросила Вадика до себе додому на каву та на чергову серію фільму.
Тиждень Олену навіть не було чути, а Вадик зранку виринав з її квартири, вирушаючи на роботу разом із Андрієм. Дорогою він розповідав, яка Олена прекрасна жінка, і як Андрієвій сім’ї пощастило, що вони живуть поруч із нею. Було видно, що він справді закоханий в Олену. Через тиждень, коли родина відпочивала, лежачи на дивані, у двері подзвонили. Андрій з Мариною стурбовано перезирнулися – невже сусіди? На порозі стояли Вадик з Оленою, в руках Вадик тримав торт.
— Ми тут вирішили зайти до вас на чай! — Сказав Вадик. — Діставайте чашки.
Марина з Андрієм змінилися в обличчі. Була одна Олена, а тут тепер двох скигліїв терпіти?
— Та ви не хвилюйтесь, ми до вас ненадовго, нам самим ніколи! — Заспокоїв Вадик. – Ми прийшли попрощатися з вами! Переїжджаємо на іншу квартиру, вона більша і до роботи ближче, а цю здаватимемо. Ви не образитесь, якщо ми переїдемо?
Марина з Андрієм радісно похитали головами – мовляв, ні, не образимося. З ввічливості вони, звичайно ж, обманули, що їм не вистачатиме таких добрих сусідів, але нічого, головне, щоб вони були щасливі. За кілька тижнів сусіди з’їхали, і з’явився новий квартирант: відлюдькуватий та діловий чоловік. Ура, нарешті, ідеальний варіант!
Фото ілюстративне.
