Не кожного дня побачиш, як Диво-жінка розтирає туш по обличчю і волає:
– Він мене покинув!
Тіара з’їхала на бік, ласо істини кинуто в далекий куток, а мечем вона рубає моральний образ коханого.
Принаймні так це бачить найкраща подруга Диво-жінки – Маринка. І звуть Диво-жінку на даний момент Валею, але ця сутність дуже часто вселяється в будь-яку пані. Ну, знаєте, забагнеться якійсь дівчині «врятувати» коханого. Ну, як «коханого». Цей кандидат в «кохані» може мати якусь одну рису, наприклад, гарні очі, чи красиві руки, чи широкі плечі. І все. А все інше дівчинка просто домальовує і сильно-пресильно закохується. З часом розуміє, що реальна істота ніяк не співпадає з уявною і тоді настає «Рятівна місія», коли з усіх сил намагаєшся запхати в уявні рамки абсолютно негабаритного коханого. Місія ця нездійсненна, але завзяття, енергії при цьому не бракне. На всілякі заклики одуматися, диво-жінка записує вас в вороги. Виглядає це десь так:
– Валь, ну нащо він тобі здався? Ти ж красуня-розумничка, а воно якесь ніяке – без роботи, цінностей і майбутнього.
– Що ти розумієш? – затикала тоді їй рот Валя, Чудо-жінка. – Я з нього такого чоловіка собі зроблю – обзаздриться кожен! Він ще таких висот досягне з моєю допомогою, що тобі й тобі подібним не снилося.
Після такої розмови Маринка образилася, що стала в один ряд з собі подібним нічого не розуміючим плебсом-дном. Подруга, називається. Заради цієї бездонної пивної прірви Валя її обзиває? До побачення!
Пройшло близько пів року. Валя постила щасливі фото, хвалилася відпочинками на морях-спа-курортах. Хизувалася подарунками, які Сашенька їй дарував: величезні букети квітів, прикраси, нові телефони, фірмові сумочки. Маринка тільки зі злістю дивилася на одиноку троянду або коробку цукерок. Таки вдалося Валюні зліпити з цього нещастя люблячого чоловіка, не те, що вона зі своїм «одиноким квітуном на свято, про яке нагадаєш».
Потім Маринка вирішила не діймати себе цими радощами чужого життя, а ниділа серед своїх каструль і мисок. Нічого в неї яскравого не відбувалося з її Максимом – живуть і добре. Нагадаєш за свято – привітає, не нагадаєш – не привітає. Та й які то привітання? Цмокне, скаже, що найкраща жінка в світі і все. Рутина. Та й вона теж зі своїми шкарпетками і піною для гоління не фонтан. Сірість до сірості. Не те, що Валька.
І, раптом, довжелезний дзвінок в двері і заплакана Валя на порозі.
– Якби ти знала, що я за цей рік пережила! Як я старалася!!! Я все для нього отак в дзьобі приносила. Хочеш випити – прошу, квитки на футбол з друзями – я ж не твоя колишня крикливиця, ось, бери! В клуб на цілий вечір? Я ж тільки за, нічого, що зранку на роботу, а в мене такі мішки під очима від недосипання, ти ж знаєш, нічим не замалюєш. Треба грошей – бери, поки не станеш на ноги, я тебе не підганяю. Скільки собі подарків дарувала, скільки поїздок були за мої гроші! І нічого з цього він не цінував! Ніяких зрушень за цей рік! Він, навіть, не пробував влаштуватися на роботу! І я все терпіла! Я його записувала на тренінги, семінари. А толку – нуль! А вчора він мені заявляє, що не може жити в таких умовах і йде до жінки, яка його розуміє, і приймає таким, яким він є!!! І ти знаєш до кого?
Далі до кого не важливо, бо це поразка. Сидить Диво-жінка на кухні подруги і схлипує, не знаючи, що має дякувати недокоханому, що зберіг їй роки часу для наступного подвигу. А цей подвиг обов’язково намалюється, навіть, не сумнівайтесь, бо кожна з нас – Диво-жінка!
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
