Казка закінчилася одразу після весілля.
— Вставай раніше за чоловіка, сніданок йому приготуй та на роботу проведи, — твердили Марині мама та бабуся з дитинства.
Маринка повернулася в теплому ліжку, цмокнула солодко сплячого чоловіка і важко зітхнула: вставати не хотілося зовсім. Жаль, звичайно, що медовий місяць вони проводять удома. Але нічого, можливо, наступного року вдасться накопичити на моря.
Згадавши цю собі перед весіллям обіцянку бути гарною дружиною для Віті, Марина неохоче підвелася з ліжка і вирушила на кухню готувати сніданок.
Насмажила тонких мереживних млинців, приготувала омлет із шинкою. Заварила чаю з м’ятою в пузатом помаранчевому чайничку, дістала з холодильника полуничне варення.
У спальні дзвонив будильник. Раз, другий, третій. Віктор важко піднімався вранці.
— Вітя, любий, вставай, на роботу запізнишся! — лагідно покликала вона чоловіка. Вітя пробурчав щось сердитий і відвернувся до стіни. Будильник задзвонив знову.
— Вітю, вставай! — уже вибагливо сказала Маринка і вийшла з кімнати.
Віктор зволів встати за двадцять хвилин — сніданок уже остигав.
– Чому ти мене не розбудила? — дорікнув він на Марину. — Тепер спізнюся.
Окинувши поглядом сніданок, що стоїть на столі, він зморщився як від чого неприємного, і промовивши:
— Не люблю яйця на сніданок.
Потім пішов у ванну, де голився і мив голову ще хвилин п’ятнадцять.
За його відсутності Марина встигла зварити швидку манну кашу. Заспаний, незадоволений Віктор скривився знову:
— Що ти мене годуєш їжею з дитячого садочку? Запам’ятай, я це не їм! Краще б одяглася, бо в халаті чоловіка зустрічаєш — сором!
Поспіхом залишивши в рот ніжні млинці, Віктор відбув на роботу. Маринка, ковтаючи сльози, стояла біля вікна і стежила за машиною, що від’їжджала. Перечити чоловікові вона не сміла — адже бабуся вчила її, що чоловік завжди має рацію…
Марина пішла від чоловіка лише через п’ятнадцять років. Та й як пішла — втекла під покровом ночі. Багато чого вона пережила все повторюючи собі бабусині слова про шлюб на все життя. Але всьому є край і цьому шлюбу прийшов.
А знаєте, що найцікавіше: її ще довгий час телефонували родичі чоловіка. Для них Марина була не права. Як же так, узяти і залишити такого прекрасного чоловіка? Кожен вважав за потрібне сказати, що вона дуже багато втрачає і що вчинок її вкрай нерозумний. Адже ж 15 років разом прожили, чому далі не хоче потерпіти?
Віктор не телефонував і не з’являвся. Все чекав коли Марина сама прийде перепрошувати і проситись назад. Так і не дочекався. Напевне, це на краще.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
