Матвій мій уже три роки як за кордоном на заробітках. Я казала невістці, що то не діло і довго так у них сім’я не протримається. але вони із мене лиш посміювались.
Ну і ось! Телефонує мені син на днях із новиною “щасливою” говорить так ніби я повинна стрибати на радощах. Я то вислухала, а потім питаю: “А як тепер з квартирою бути”.
Від його відповіді так і сіла.
Мій син – красень. Тут не материнська гордість говорить, це справді факт. За ним стільки дівчат бігало, що мати моя рідна. А одружився на Олені.
Не скажу, що вона йому під стать, але в них було дуже багато спільного. Жили вони гарно, мирно, виховували діток. Я їм мамину квартиру віддала, то чого ще хотіти – живи і життю радій.
Але ж ні. Покидає мій Матвійко роботу свою і їде в Чехію із другом на заробітки. нащо? А він і сам пояснити не міг. ніби все ж мав, а от тут йому було не те і не так. Бачте. він тут і тисячу доларів не заробляв. а друг набагато більше простим робітником на полі там мав. от така логіка у нього.
Я тоді невістку просила поговорити з ним, аби не їхав. ну ж є дім, жінка. діти. Роботи мають обоє, є хліб і до нього. Куди їхати, навіщо? Але ніхто мене не послухав. Одного дня він мене набрав і повідомив, що вже в Чехії.
Три роки він там уже. Спершу приїздив, а потім якось перестав. Я Олені кажу: “Чого сидиш, до нього їдь”. А вона мені давай про те, що там усе дорого і що краще хай він гроші передає. От така в неї мова була постійна. А як я їй про те. що він там собі іншу знайде, то чули б ви її, а піна сходила, так доводила, що мій син на таке не здатен. Ага!
Так от. Телефонує мені син нещодавно і повідомляє. що з Оленою він розлучається, а одружується на місцевій. Ще й так радісно повідомив, що я скоро стану бабусею. та не просто так, а одразу двійню там чекають. От такі справи.
Я слухаю і не знаю, чи виховувати і про совість говорити, чи поздоровляти. тут жінка його чекає вірно. Двоє діток на тата схожі мов дві краплі води, а він уже там пристроївся. Але найоголовніше чекало мене по-переду.
Як би це не звучало, але син мені ближчий ніж невістка. Життя цікаве, ніхто не знає. як оберне. от я й запитую, а як бути із квартирою у якій вони жили. І тут син видає:
— Я її Олені залишаю, – каже так, ніби про якусь шкарпетку, чи рюкзак говорить, – Так буде справедливо. та й діти там мої, не виставлю ж я їх на вулицю? Ми з нею вже все обговорили.
Я так і сіла. Тобто квартира то моя, а там житиме Олена? А вона мені хто? А з якого дива, я згоду давала? А син каже, що як я не згодна, то сама хай і розбираюсь із усім тим, а в нього вже геть інше в голові.
От так я лишилась ні в сих ні в тих.
Ну і як тепер бути? Я б її в оренду здавала, який вагомий плюс до зарплатні. А тепер що, іти і Олені на двері вказувати?
От як мені тепер вчинити. Син собі руки вмив, а ти, мамо, розбирайся.
19,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
