Щодня вранці я спостерігаю, як ти садиш дітей у машину і везеш до школи. Твоя дружина махає вам із вікна, ти посилаєш їй повітряний поцілунок. А мені так хочеться розвернути його в леті, щоби він притулився до шибки, за якою сумую я.
У мене немає сім’ї. Колись я мріяла бути щасливою з тобою, стати матір’ю твоїх дітей, але не склалося. В тебе з’явилася інша, я виїхала за кордон. Хотілося втекти подалі від тебе, від себе, від долі. І мені це вдалося. Принаймні я почала забувати тебе. Чужина підкидала багато інших проблем, які треба було розв’язувати негайно. Часу для переживань і копирсання в собі не було.
Та минули роки, прийшов час повертатися додому. Треба було займатися ремонтом квартири, яку я придбала для себе в рідному місті. Не тому, щоби бути ближчою до тебе. Просто тут живуть мої батьки, друзі, тут я народилася і виросла. Але наше місто маленьке. Настільки маленьке, що тепер ми з тобою мешкаємо в будинках навпроти.
Я щовечора дивлюся на твої світлі вікна. Намагаюся вихопити поглядом твій силует. Бачу, як горить вогник у духовці на твоїй кухні: значить, дружина щось пече. Роздивляюся бiлизну, що сохне на балконі, твої сорочки. Ти тепер начальник, носиш костюми і краватки. А колись любив джинси. І мене любив. Знаю, що любив. Просто ми обоє були дуже молоді, непоступливі, норовливі.
Відчуваю, що в тебе все добре. Не думай, я тільки радію з цього. Бажаю тобі щастя, бо досі люблю. Я помилялася, коли вирішила, що все минуло. Повернення до рідного міста повернуло мені давнє кохання. Не знаю, як далі жити з ним. Маю все: житло, роботу, гроші, але водночас нічого не маю. Проводжу вечори і ранки біля вікна й спостерігаю за твоїм щастям.
А ще я боюся, щоб ти не побачив мене випадково. Бо ж спитаєш, як у мене справи, чи вийшла заміж, чи є діти. Не хочу говорити з тобою про це. Хоча ти, напевне, все знаєш — у нас багато спільних знайoмих. І все ж я мрію, що коли-небудь зможу вийти зі свого під’їзду й радо привітатися з тобою. І буду посилати повітряні поцілунки своєму чоловікові, коли він садитиме дітей у машину. На моєму балконі сохнутимуть маленькі кофтинки і великі чоловічі сорочки. А вечорами горітиме вогник у духовці на моїй кухні. Бо я матиму для кого готувати. І визиратиму з вікна хіба для того, щоб подивитися, чи не падає дощ…
За матеріалами – Вільне Життя, ЗАКОХАНА, м. Тернопіль.
Фото – ілюстративне.
За матеріалами.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
