Оксана Гук розповідає, що свій позивний отримала не через магічні здібності, а через характер.
— То мій інструктор з вишколу бойових медиків у Десні «присвоїв». Мовляв, характер у мене, як у вистрибуючої протипіхотної міни. Сидить собі в землі тихенько, але коли її зачепиш — біда. Плигає вгору й нищить все навкруги в радіусі 50 метрів. У нас такі міни називають «жабками», у натівських арміях — «відьмами». Приклеїлося.
Треба мати неабиякі риси характеру аби витримати. Доводиться заспокоювати поранених так, як відчуваєш і розумієш, а після цього відчуваєш себе абсолютно спустошеною.
– Доводиться вгамовувати, заспокоювати поранених на власний розсуд самотужки, після чого почуваєшся психологічно й фізично розтрощеною. Не вірте, коли хтось із моїх колег скаже вам щось інше, то буде бравада. Горезвісна професійна деформація, коли лікарю до пацієнтів байдуже, — то не для фронту. На війні робота із пораненими завжди, щоразу і постійно, для медика потужний стрес.
Оксана розповідає, що від логістики дуже багато залежить – чи вчасно потрапить солдат на операційний стіл, але що надважливо – як швидко отримає першу допомогу.
Тому медики-інструктори вчать хлопців на «нулях» правильно надавати невідкладну допомогу: грамотно накласти один чи два турнікети, за необхідності перев’язати певну рану тощо.
Медикам завжди не вистачає автівок, тому Оксана купила за власні гроші вже дві. Сміється, що під час огляду свого «скакуна» насамперед виміряла довжину салону, прикидаючи, скількох поранених він вивезе. І не прогадала, бо востаннє цей двадцятирічний «коник» вивіз з «передка» одразу трьох поранених, «Відьму» та водія.
Звичайно, найважчим був перший бій, особливо, коли ти знайома з пораненим.
– Дещо пізніше із моєю колегою на позивний «Зірка» вивозила з найвіддаленіших наших позицій двох інших хлопців. Логістику медичної евакуації підрозділи на той час ще не вибудували. І вони мусили чотири рази перевантажувати захисників в інші автівки, щоб доставити до хірургів. Хлопці панікували, виривали крапельниці. Але вже на другий-третій бій логістика та алгоритми дій бойових, тактичних медиків запрацювала надійніше за швейцарський годинник. Війна розумних навчає блискавично…
До війни вона досі не звикла, не соромиться того, що боїться. Каже, що навчилася спати як молода мама – крізь сон наслухуючи чи нема повідомлення по рації.
– Приміром, щойно починається нічний обстріл — як ти вже вдягнена і на ногах. Тривожно слухаєш ефір, мимоволі куняючи.
А далі, коли чуєш про 300 – то всередині все обривається…
– Бо ще вчора ти із ним їла, розмовляла, а секундне повідомлення змінює «картинку світу». Молишся, щоб побратим вижив і летиш уперед.
За матеріалами АрміяІнформ.
09/11/2022
