Так, я зустріла картину, яку мав би бачити чоловік, який вертається з відрядження, а то я вернулася раніше, бо хотіла чоловікові сюрприз зробити і сказати. що пора нам, п’ятдесятирічним людям, поїхати відпочити кудись в гори і знову стати щасливими.
Я давно бачила, що наші стосунки з чоловіком стають не тими, які б мали бути з роками – теплими і відданими, а ми просто не мали про що поговорити за спільною трапезою. Якісь буденні фрази – «що на роботі», «що чути від дітей» і все.
Але я аж ніяк не думала, що чоловік заведе собі інтрижку. Тим більше, що ця жінка була молода і гарна і я дивувалася, що ж вона в Павлові знайшла.
Може, я б пораділа за нього, що все у нього в житті добре, хай і без мене і спокійно відпустила. Але та особи пила з мого горнятка, тому все мало бути вичищене і поділене.
Ми дуже довго ділили спільно нажите майно і це ще посилювало мою неприязнь до чоловіка, бо я мала відпочивати в горах замість цього всього. І з кожним таким днем, коли я собі нагадувала, скільки я років змарнувала готуючи цьому ранкову каву і бутерброди, а він мені он як віддячив, тим сильніше мені хотілося його вколоти, тим більше забрати, зруйнувати.
Йшов рік суду, а я з доброї людини перетворилася на казна-що. Коли подруга мені казала, щоб я вже спинилася в прагненні доколупати чоловіка до останку, то я подругу з життя викреслила, але продовжувала тяганину за кожну дрібничку в хаті.
Ніхто не міг мені донести, що я змінилася до невпізнання, бо я думала лиш про те, як дошкулити чоловікові ще більше.
Я була певна, що стаю тільки сильнішою, впевненішою і щасливішою, доки спогади на моїй сторінці не випливли і не тицьнули мене носом в реальність.
З «моїх спогадів» на мене дивилася я річної давнини, якраз я тоді виїжджала додому з тими путівками і думала, що почну все з самого початку. На мене дивилася приємна жінка, якась певна того, що у її житті має бути радість і любов. Я глянула на себе в дзеркало і зрозуміла, що між мною і мною прірва.
Я залишила всі справи на адвоката і перепросила подругу, адже ми давно хотіли поїхати в гори на сніг і лижі, гарячі казани і банош.
З кожним ковтком гірського повітря я наче повертала собі пам’ять про себе, віднаходила душевний спокій і рівновагу. Ми провели чудесні десять днів і я зовсім не хотіла їхати додому.
– Доведи справу до кінця і дай собі та Павлові спокій, – сказала подруга.
Я так і зробила. квартиру в мене чоловік викупив, а я собі купила в новобудові і почала жити з самого початку, для себе тієї, яка вірила в людей і в щастя. Потроху мені ставало на чоловіка байдуже, це було не скоро, бо ми стільки років прожили разом та й діти нагадували, що там у тата.
Кажуть, що він розійшовся з тією жінкою, бо вона не витримала тієї тяганини і хотіла жити в комфорті вже. Але я чоловіка назад приймати не збираюся, бо й те горнятко я розбила і викинула в сміття, а що тут казати про людину, яка до цього спричинила?
Вчуся не жити на потім і все, що мені не комфортно відкидаю одразу і не виправдовую та не даю другого шансу. Давно так треба було зробити, ще років десять тому, може б тоді, і я і Павло були щасливіші, ніж зараз. Як ви гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
Запрошуємо вас у світ життєвих історій, де кожен момент — це нова сторінка в унікальній книзі. На нашому YouTube-каналі ви знайдете пригоди, які змінюють долі, емоційні зіткнення та найчарівніші відкриття.
Підпишіться зараз, щоб бути першими, хто дізнається про кожну вражаючу історію. Долучайтеся до нашої спільноти — де кожен підписник — це частка цього чарівного світу, який ми разом творимо!
