fbpx

Мене свекруха незлюбила з першого ж дня. Все запитувала, чи не заскучали за мною свині і корови біля яких я мала б бути. Коли ж я пожалілась мамі, та сказала потерпіти і не робити нічого на згаряче. Вона узагалі просить впливати на чоловіка і казати, аби він виділяв свою частку у батьківській квартирі. Для моєї мами столична прописка – це все

Я закохалася в Євгена з першого погляду. Він так мило соромився, посміхаючись мені, що я просто розтанула. Якось ось з того самого моменту, коли опинилися разом на одній з лекцій, ми не розлучалися.

Мені подобалося в ньому все: і його смішні відстовбурчені вуха, і сором’язлива усмішка, і тонке почуття гумору, і турбота, увага і ніжність по відношенню до мене. Чого вже гріха таїти, мені подобалося і те, що, на відміну від мене, жив він у квартирі, а не в гуртожитку. Я з села, а він – житель мегаполісу. Правда, в квартирі він жив не один, а разом з батьками. Але це здавалося мені такою дрібницею – три кімнати, хіба ми не помістимося?

Знайомство з родичами пройшло нормально, тато радо пригощав мене дорогими наїдками, а мама – смачним тортом. Я натішитися не могла майбутніми свекром і свекрухою. А все тому, що мій хлопець запропонував мені вийти за нього заміж. З іншого боку, коли мама мого майбутнього чоловіка думала, що я не бачу, я помічала дуже недружні погляди.

Весілля ми зіграли невелике, мої батьки і брат, його батьки і тітка, кілька друзів – ось і вся забава. В’їхали в квартиру батьків чоловіка, і почався морок. Свекруха почала з того, що  без зайвих сентиментів розповіла, що я її столичному сину геть не пара, мовляв свині і корови за мною засумували, бо саме там біля них моє місце.

Потім свекруха почала висловлювати все чоловіку – не хороша дружина, грошей в сім’ю не приносить. Чоловік заступився за мене і почув, що я йому щось наврочила, бо він не бачить з ким живе. Потім, ще краще: Вночі могла влетіти в кімнату, бо ми їй спати заважаємо. А ми спимо самі і нічого не розуміємо.

Нещодавно я повернувшись з роботи не знайшла своїх речей. Нічого, ніде. Навіть чашки, чи голки моєї. Свекруха винесла усе на смітник. Я в сльози а вона поставила сину умову: або він іде зі мною і забуває про те, що має родину, або йду я і вони усі про мене, як про сон нехороший забудуть.

Найприкріше, що чоловік сказав:

— Подумаю.

Він не сказав нічого поперек, не захистив мене, не узяв зв руку і не повів геть з того дому. Подумаю.

Я ось тепер думаю про те, а чи вже аж так сильно я його люблю. Мама каже, щоб я потерпіла і просить щоб я постійно говорила чоловіку, що ми родина і що він повинен мене захищати. Вона вважає, що заради столичного життя варто витерпіти і не таке. Що мама не вічна і можна, врешті, схилити чоловіка до розміну житла.

Не знаю, чи вистачить у мене сил усе це провернути. Знаю, що нічого у цьому житті просто так не дається і що я сама повинна думати про своє майбутнє, просто треба трошки набратись сил і терпіння. Вірю що все зможу.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page