Молодша сестричка Катруся появилася на світ, коли мені було п’ятнадцять років. Мої батьки дуже хотіли другої дитини, та доля піднесла їм сюрприз, коли вони такого щастя вже й не чекали. Зі мною вони ніякого клопоту ніколи не мали: здорова, спокійна, слухняна, гарно вчилася, ніколи нічого не просила.
Після дев’ятого класу я хотіла вступати в педагогічний коледж: бачила себе вихователькою, так як мене любили й слухалися сусідські діти. Але Катруся в мої плани внесли корективи: мамі потрібна була допомога, а я була тільки рада поняньчитися з малечею, тож продовжувала навчання в десятому класі.
Ох і неспокійною була малеча: не до сну було татові й мамі, тож я не раз брала сестричку до себе в кімнату, щоб дати можливість батькам відпочити. Та це були тільки квіточки її невгамовної вдачі. Швидше за ровесників вона навчилася повзати й сидіти, а в дев’ять місяців не те що ходити – бігати.
Коли я почала вчитися в інституті, Катруся так плакала за мною, що довелося перевестися на заочне і влаштуватися на пів ставки помічницею виховательки в дитячому садку. Я відчувала себе не старшою сестрою, а мамою малої непосиди, яка зростала впертою і примхливою.
Тато впізнавав у Катрусі вроду і вдачу свого батька – енергійного активіста й бунтаря, – що організовував людей то на прибирання території, то на мітинги, завжди виступав на різних віче, завжди говорив правду в очі і наживав численних недругів.
Коли Катруся пішла в перший клас, я вже закінчила педагогічний факультет інституту за спеціальністю «Дошкільне виховання» й стала працювати методисткою в дошкільному закладі. Перша Катрусина вчителька водила в садок синочка і скаржилася, що не може собі дати ради з моєю сестричкою. Я їй обіцяла поговорити з нею, але то результатів не давало.
І хто б повірив, що в такій спокійній родині, в такій затишній обстановці, при такому правильному вихованні, коли дитину ніколи не карали, але строго вказували на помилки й не потурали в її забаганках, виросте бунтарка й максималістка. У підлітковому віці все тільки загострилося. Знайомим Катруся все більше нагадувала її невгамовного дідуся. «Не дуже то й далеко яблучко від дерева відкотилося», – жартували приятелі.
Поки Катруся навчалася, я встигла піднятися по кар’єрній драбинці: стала інспекторкою з дошкільного виховання у відділі освіти. Тепер уже при нагоді на Катерину скаржилися мені і вчителі, і директор школи: учениця на все має свою думку, правильну чи неправильну, але її не переконаєш, усе критикує, в усьому сумнівається та шукає підводні камені; на уроках історії та літератури її більше, ніж учительку чути.
Я вже не знала, як витримати ще два роки її навчання в школі, аж тут Катруся заявила, що вступатиме в педагогічний коледж, що в іншому райцентрі: «Вивчуся й дітей навчатиму по-новому, не так, як ці вчителі-зануди, – говорила сестра, – та й від рідних відпочину, щоб не вчили мене жити».
На останньому курсі Катруся забрала документи, бо їй нецікаво, бо все те рутина, писати конспекти й перевіряти зошити – то не для неї. Вона хоче яскравих вражень, мріє скрізь побувати, пізнати життя, знайти своє покликання. Катруся знайшла собі подружку із місцевих містянок, кардинально поміняла імідж: коротенька зачіска, джинси з дірками, ім’я Катрін у соціальній мережі. І задумали дівчата автостопом подорожувати.
Батьки, почувши про рішення молодшої, відмовилися її спонсорувати, мовляв, тепер живи, як знаєш. Я тільки порадила: «Не хочеш учитися – йди працювати». І нашій Катрін не залишалося більш нічого, як влаштуватися на роботу. Почала вона свій трудовий шлях, як і я – помічницею вихователя в дитячім садку.
Отримавши першу зарплату, сестра із подругою вирішили відсвяткувати, де й познайомилися з хлопцями й стали з ними зустрічатися. Коли батьки несподівано приїхали за знайомою ще з часів навчання в коледжі адресою, застали там дві закохані пари. Як інтелігентні люди, тато і мама познайомилися з доньчиними друзями, поспілкувалися, розпитали про плани, поцікавилися, чим живе сучасна молодь і чого прагне.
Мені досі незрозуміло, яке враження справили на Катрусиних друзів наші тато й мама, але відтоді вони почали уникати зустрічей з Катею. То була її перша поразка, вперше в житті її чи то ігнорували, чи побоювалися. І вона, мабуть, уперше почала задумуватися над своїми вчинками.
Так як шкільну програму Катруся засвоїла в коледжі, вона змогла вступити в університет у великому місті. Після третього курсу сестра попередила, що приїде з хлопцем, щоб нас із ним познайомити. За цей час вона кардинально змінилася. Я думаю, то був великий вплив її коханого. Катруся пізніше говорила мені, що на цей раз очі батьків світилися радістю. Не було тої холодної ввічливості, що минулого разу. Очевидно, вони добре розбираються в людях.
Мене тішить, що постійне переживання за долю Катерини, нарешті, покине моє серце.
