Я пішла жити в невістки в доволі забезпечену родину за тими мірками. Я вважала, що вхопила Бога за бороду і ніколи в житті працювати більше не буду. Скажете, що я якась лінивця? Люди добрі, я тоді жила в селі і знаю, що таке працювати, та я стільки наробилася, що я вже два міські життя прожила або й три. Тому не дивно, що я мріяла вийти заміж в місто, щоб там собі спокійно працювати і панею походжати.
Трапився мені Тимофій випадково і проходу мені не давав, він вже тоді працював, а я вчилася, тому дарував мені подарунки, а я крім пучка польових квітів і пропозиції вкусити яблуко, подарунків за життя не отримувала.
У мене навіть на день народження не було подарунка, купували мені щось необхідне на базарі і казали: «То тобі на день народження», а мій день народження міг бути й через пів року.
Тому не дивно, що я почувалася просто якоюсь неймовірною красунею, коли мені хлопець купує морозиво просто так і веде в кіно. Звичайно, що такому багачу одразу треба казати «так».
Жив Тимофій з батьками в трикімнатній квартирі і для мене це були хороми, я була ладна виконувати будь-що, лиш би тут лишитися, а таке просте прохання про дитину – та раз плюнути!
На світ з’явився синочок, далі донечка, свекри були в захваті, як і Тимофій. Я закінчувала інститут і готувалася йти працювати, як свекруха мені й каже:
– Навіщо жінці працювати? Хіба в домі мало того, що потребує жіночих рук?
А я й раденька, тим більше, що свекруха мені дуже допомагала.
Отак ми жили років двадцять, коли в Тимофія хтось з’явився на роботі. За той час у нас достаток доволі сильні упав, бо свекри вже всю свою пенсію витрачали на власне здоров’я, діти витягували на навчання і просили весілля і машину…
А я почала розуміти, що це все от-от завалиться, коли Тимофій ще й на свою любов буде гроші викидати! Я й далі ніде не працювала і не планувала їхати кудись на чужину, щоб заробити копійку. Якщо треба жити на чаї і хлібі, лиш би нічого не змінювати в своєму житті, яке мені дуже подобалося, то я так й зроблю.
Чай і хліб мені допомогли і покращили фігуру, якій дуже личив купальник, коли ми з Тимофієм поїхали на відпочинок.
– Любий, вибач мені, я тебе геть упустила з виду. Все діти і діти, все їм. А ти? А тобі? Давай ми відпочинемо від всіх і вся, ти завжди хотів поїхати в гори, оті випала така нагода…
І отак ми собі гуляли і відпочивали, я використовувала найменший привід аби пригадати наше щасливе минуле:
– А пам’ятаєш, як ти?…
– А це схоже на те, пам’ятаєш?..
– А вони геть такі закохані, як ми колись…
По приїзді додому чоловіка завжди чекав його пульт і вільне місце на дивані, бо я завжди стараюся смачно готувати для нього та мої вуха, в які він виливає всі печалі, які у нього на роботі, а я хвалю і кажу, що вони його просто не цінують.
– Тоді звільняйся, як така справа. Якось проживемо, бо для мене головне – ти і твоє здоров’я!
Коли чоловік почав вчасно приходити з роботи і ще й якось приніс мені букет квітів, то я зрозуміла, що перемогла!
То питаєте – який секрет? Секрет в тому, аби ні словом, ні ділом не видати, що ви все знаєте, що у вас всередині кипить такий вулкан, що Една тухне. Ні разу не сказати йому і не дорікнути, що він так вчинив після стількох років. І саме в цьому й полягає та заковика про яку я говорила – не кожна жінка зможе тримати в собі емоції. Мені це вдалося, а комусь може не вдатися. Поділіться, будь ласка, своїми секретами як вернути чоловіка в коментарях, думаю, що це завжди актуально.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота