Мене всю трясло – ось такий мій чоловік, хай і колишній, але й досі хоче моє життя контролювати та мені підніжки робити. Ми вже місяць, як розійшлися офіційно, а він свого кота й досі не забрав. Мені за два дні на море їхати. А кота я на кого залишу? В місті у мене подруг нема, нових не знайшла, а зі старих? І тут на гадку мені спала Настя, ми колись дружили і вона була безвідмовна. Я вирішила попросити її, якби ж я знала, що буде далі…
Я вирішила в тридцять почати нове життя, все минуле помножити на нуль від тридцяти і стати щасливою, багатою, успішною, як мені набажали на дні народженні.
Віктор теж вирішив мене здивувати і сказав на прощання, що не візьме з цього будинку нічого, аби йому «не нагадувало про спільне життя».
Я лише пирхнула. Бо квартира була маминою і ми в ній пожили два роки, він сюди нічого й не вклав. Саме тому я й вирішила його покинути – я хочу відчувати любов на дотик у вигляді нових меблів, гарної плитки, модної душової, а він тільки навколо мене бігає та сюсюкає.
Добре мені мама казала не зв’язуватися з ним.
– Доню, чого ти в великому місті не знайшла свою долю, там перспектив більше, життя легше і багатше. А з ним ти тільки дітей заводитимеш і в мене позичатимешся до зарплати. Він не зможе прогодувати родину.
Але мені подобалося його обожнювання, ще зі школи знала, що він втрачає дар мови, коли мене бачить, це було так потішно. Та й тепер нічого не змінилося.
Все, що він міг сказати, це: «Мені, Христю, з тобою ніколи не нудно, тільки ти і я». Хіба це життя сидіти в хаті поруч з ним цілими днями? Я народжена, щоб бігати, пурхати, сяяти! А не стояти біля плити у фартуху чи штопати його шкарпетки, як він хотів.
Отож, по кота він не приходив, видно це був останній привід помиритися, але не на ту натрапив. Як я захотіла стати щасливою, то я буду.
Номер телефону Насті я не знала, зате знала. Де вона колись жила і пішла до неї. На моєму тлі вона завжди була такою непримітною: маленька, пухкенька, з товстою косою. Хлопцям подобалася я, а вона була просто мила.
Настя, як відкрила двері, то аж в долоні заплескала і одразу погодилася приходити поливати квіти і годувати кота. Вона чуйна, вона завжди такою була. Ще у школі вона шила за мене, бо мені було нудно це робити.
І вона не змінилася з того часу ні на грам. Сказала мені відпочивати і не хвилюватися, адже вона живе у сусідньому будинку. Потім почала розповідати, як мені пощастило, а вона на відпочинку була лише в дитинстві, бо була «слабенька». І про маму, яка сама їх ростила. І про її тата, який був такий же м’який і пішов до іншої родини. Я чула це сто разів і не хотіла ще раз згадувати.
На відпочинку я нарешті зітхнула на повні груди. Чоловіча увага! Їхні погляди! Який же це кайф. Від Віктора такого не дочекаєшся. Він дивився, як на божество, але це не те.
Через пару днів я вже крутила роман. Його звали Валерій, і він був ідеальним. Привабливий, симпатичний, уважний, дуже витриманий. З ним не соромно було ні на пляжі, ні в ресторані. Я відчувала, що я йому подобаюся, і я літала. Це було справжнє, неземне кохання.
Настя справно забігала до моєї квартири. Вона потім розповідала мені, як кіт спочатку зневажливо дивилася на неї з шафи, поки та прибирала лоток і насипала корм. Але Настя не ображалася, співала щось і поливала квіти, казала кішці, що вона тут тимчасово. Через тиждень, звичайно, Муська здалася, почала її зустрічати і ластитися. Усім хочеться ласки, навіть кішкам.
І тут, уявляєте, прийшов Віктор.
Настя розповіла це мимохідь, мовляв, заходив по кота, мовляв, він сумує за ним і вирішив його забрати, бо мені він все одно не потрібен. Та зараз, так я й повірила.
Настя, на диво, проявила характер і заявила, що без мого дозволу кота не віддасть. Віктор одразу погодився.
– Я все зрозуміла. Можеш кота віддати, – перебила я її, бо у мене були цікавіші справи, ніж слухати ці дуже важливі розповіді.
Я вернулася вся на крилах, кота не було, вазони зелені, в хаті порядок, вирішила Насті подякувати, купила шоколадку і прийшла до неї.
Вона мене зустріла радо.
– Став чайник, бо я тобі таке розкажу, – почала я.
Я розповідала Світлані про своє неземне кохання, який Валерій дивовижний, і як я «літаю у хмарах» від його почуттів. Але є одне «але»: Валерій одружений. У його дружини якісь проблеми, і він зараз не може розлучитися, хоча дітей у них немає. Я впевнена, це лише питання часу. Ми з Валерієм ідеальні, ми створені одне для одного, і він обов’язково розлучиться.
Я була вся в цих переживаннях. Світлана намагалася вставити слово, вона була червона і постійно повторювала, що їй незручно, що вона не хотіла мене образити, але так вийшло. Нарешті вона видавила із себе: «Ми з твоїм колишнім чоловіком, Віктором, ми зустрічаємося!»
Я подивилася на неї і несподівано розреготалася. Яка ж смішна ситуація!
Я запитала її, навіщо їй мій «м’який» Віктор.
– То, що це подруго, виходить, що ти в мене чоловіка забрала?, – зареготала я.
– Та я ніколи, та то так вийшло, вибач.., – белькотіла вона.
– Та все нормально, не знаю, нащо він тобі треба, я не серджуся, а як хочеш знати. Навіть рада, що ніколи не побачу його виразу обличчя. Дякую тобі.
Мені справді було абсолютно все одно.
Але тут сталося найдивніше. Коли я їх бачила разом, Віктор був іншим. Високий, плечі широкі, погляд упевнений. Він вів Світлану за руку, а вона дивилася на нього закохано.
Вони одружилися. Кіт тепер їх. Він муркоче на вікні.
А я? Я продовжую чекати. У мене кохання з Валерієм. Так, його дружина все ще є… Але я вірю і чекаю. Я знаю, що мені пощастить. Адже ми з Валерієм просто створені один для одного, чи не так?
