fbpx

Мене виховували з тією думкою, що рано чи пізно людину оцінюють за її добрі вчинки, що треба дочекатися, коли тебе люди похвалять і добро завжди вертається. Нам про це товкмачили в школі, що «Я – остання буква алфавіту», тому треба завжди жити заради когось, найперше заради світлого майбутнього

Тому мене зовсім не бентежило те, що Гришко, який списує у мене випускну контрольну, дарує квіти Аллі. Я була переконана, що ще трохи потерпіти, почекати, поробити добра, і він оцінить мене.

Так і сталося: на випускному між ними пробігла чорна кішка і раптом Гриша, красень школи, бере мене танцювати і весь вечір не відходить від мене і тільки глипає з-під лоба на Аллу.

А я ж що? А я ж переконана, що доля нарешті поставила всі крапки над «і».

Відтоді Гриша почав до мене ходити і я ніяк не пов’язувала це з тим, що Алла має багатого залицяльника, а, коли пішла чутка, що вона вийшла заміж, то й Гриша мене потягнув давати заяву.

Звичайно, я розуміла, що його любов так швидко не пройде, але ж я бачила, що маленькі кроки до мене він вже робить, а там – все вже покотиться як по маслу, головне зараз мені не опускати рук і піднатужитися.

Я блискуче вчилася, мала пристойну стипендію і ми жили з Гришею в гуртожитку, бо ж уже чоловік та дружина. Далі і нас з’явився синочок і я взяла академку, але не перевантажувала чоловіка обов’язками, бо ж він має бути в комфорті. На щастя, син ріс спокійною дитиною, а нам скоро дали двокімнатну квартиру.

Тут вже я й розгорнула всю свою діяльність по завоюванню Гришиної любові: у мене й наварено, чисто і дитина не докучає. Приходить чоловік з роботи, а я усміхаюся, в хаті чисто і смачно пахне, дитина тихенько бавиться. А я чоловіка своїми проблемами не навантажую.

Не кажу, що хворію, що на роботі не цінують і Андрійкові треба купу всього купити, а грошей нема. Ні, я беру підробіток на вечір, цілую чоловіка і біжу в кафе мити посуд, так до першої чи другої і додому, а зранку на офіційну роботу. Щаслива, що й їжу приношу і гроші будуть.

Вже ми десять років прожили так, а Гриша й далі до мене холодний, нема тієї прихильності і ніжності, все дивиться на мене так, наче Аллу в мені хоче розгледіти, а ніяк не вдається.

А я закриваюся в ванній і думаю, коли той вже віз почне сам котитися, бо я вже всі сили надірвала, що його тягну.

Той дзвінок пролунав, як дзвін поминальний, але то я тоді так думала.

Виявилося, що має Гриша любку, яка вже втомилася чекати, коли він від мене піде. Спочатку я вирішила вдесятирити сили, щоб вернути чоловіка і наче й робила все, щоб йому було добре, але потім зрозуміла, що сил у мене вже й нема.

Десь ділися. Вже не бачила сенсу щось робити і сказала йому, що не хочу більше з ним жити.

Як не дивно, але Гриша впирався і не хотів йти до молодої любки, казав, що я маю пробачити, якщо його люблю.

Але я вже не любила.

Жила наче по інерції, працювала і піклувалася про сина. Робота, далі дім, далі робота і так би мені життя й пройшло, якби не зустрівся мені чоловік, який мене полюбив і зробив все від нього можливе аби я полюбила його.

Це таке щастя, коли тебе люблять і оберігають, що я просто літала на крилах. Звичайно, що час від часу я себе питала – чому ж мене Гриша не полюбив, адже це так приємно почуватися особливим в житті іншої людини.

І до цих пір не можу відповісти собі на це запитання. Чи то моє виховання було не таким як треба, чи то Гриша просто був не тією людиною? Як ви гадаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

Розкрийте для себе неповторний світ життєвих історій, де кожна сторінка — це запрошення в невідоме. Приєднуйтесь до нашої команди та надайте кожній історії простір для розцвітання!

Наш YouTube-канал — це ворота до найцікавіших історій життя, підписуйтеся і діліться своїми розповідями.

You cannot copy content of this page