Мене звати Ольга, і я хочу розповісти вам історію про мого чоловіка Максима, про його незрівнянну любов і турботу, які простяглися навіть після того, як його не стало. Ми познайомилися ще в університеті, і через три роки побралися. Наше весілля відбулося 7 липня, тому це число стало особливим для нас. Ми завжди святкували наші річниці з особливим трепетом, бо вірили, що 7 — це наше щасливе число.
Коли ми дізналися про прогнози лікарів, які не залишали надій на спільне майбутнє, Максим вирішив зробити щось надзвичайне. Він знав, що мені буде важко без нього, і тому він ретельно спланував подарунки на кожну нашу річницю на сім років уперед. Це була його спроба залишитися зі мною, допомогти мені пережити втрату, нагадуючи про його кохання навіть після того, як його не стане.
Перший рік після його відходу був найважчим. Я була розгублена, не знала, як жити далі, але на нашій першій річниці після Максима я отримала конверт. У ньому був лист і ключі від маленького дерев’яного будиночка в Карпатах, куди ми часто їздили разом на відпочинок. Максим писав, що знає, як я люблю ті місця, і що тепер цей будиночок — наш особистий притулок, де я завжди можу відчути його присутність. Ми поїхали туди з дітьми, і це дало мені сили рухатися далі.
Другий рік подарував мені розкішний альбом зі спільними фотографіями, які він збирав по шматочках протягом всіх наших років разом. Ці фото нагадували про наші подорожі, радощі і навіть маленькі побутові моменти, які я іноді забувала. Альбом став нашою сімейною реліквією, яку діти бережуть і сьогодні.
На третю річницю я отримала відеозапис, на якому Максим розповідав дітям казку на ніч. Він завжди мав талант до розповідання історій, і цей запис став їхнім улюбленим. Ми разом слухали ці казки, і це був час, коли ми могли знову бути всі разом.
Четвертий рік приніс несподіванку — квитки на концерт нашого улюбленого оркестру(тут помічницею стала моя подруга, яка про все знала і допомогла організувати цей сюрприз). Він знав, як я люблю класичну музику, і хотів, щоб я продовжувала насолоджуватися тим, що мені приносить радість.
П’ятий рік був особливим. Я отримала кулон із його першим листом, який він мені написав, коли ми тільки починали зустрічатися. Він був крихітний, але настільки дорогий моєму серцю. Я завжди ношу його з собою, і він нагадує мені про наші перші кроки до любові.
На шосту річницю я знайшла в подарунку рецепт нашої улюбленої страви — борщу з вишнями, яким він так пишався. Він завжди говорив, що жоден борщ не зможе зрівнятися з тим, що я готую. Це був дуже емоційний момент, коли я приготувала цей борщ і поділилася ним з дітьми, відчуваючи, що Максим все ще поруч.
А сьомий рік був найважливішим. Максим залишив для мене листа, в якому благословив мене на нове щастя. Він писав, що знає, що я знову знайду кохання, і що він бажає мені бути щасливою, навіть якщо це буде з іншим чоловіком. Згодом я зустріла Андрія, старого друга, з яким у нас зав’язалися стосунки. Я знала, що це був знак від Максима — він дав мені дозвіл рухатися далі.
Завдяки цим подарункам, я змогла пережити найважчі роки свого життя. Вони не тільки нагадували мені про кохання, яке було між нами, але й дали сили рухатися далі, виховувати дітей і знайти нове щастя.
Максим залишився з нами у кожному дні, у кожній річниці, у кожній хвилині нашого життя. Його турбота дала мені силу, а його любов — віру. На сьому річницю я зрозуміла, що готова відкрити своє серце для нового кохання, але ніколи не забуду Максима, адже він завжди буде частиною нашого життя.
Чи можна знайти таку любов ще раз? Напевно, ні. Але я безмежно вдячна йому за те, що він залишив у моєму серці назавжди — любов, надію і наші прекрасні спогади.
