fbpx

Мені 34 роки, і недавно мій наречений зробив мені пропозицію. Однак вся радість від підготовки до весілля випарувалася, коли я зустріла нашого нового директора на роботі. Йому 42 роки і він італієць

Засмаглий, високий, доглянутий, з прекрасним почуттям стилю… По правді кажучи, саме про такого я все життя мріяла. Він підкорив мене своєю харизмою ще в перший день знайомства – говорить російською мовою з сильним акцентом і постійно намагається жартувати.

Спочатку я думала що мої почуття до нього скоро пройдуть – як не як це нова людина в колективі, яка абсолютно не схожа на наших пересічних чоловіків. Сподівалася, що через кілька днів мій інтерес до нього зникне, але він став тільки посилюватися… Минуло три тижні відтоді, як він до нас перевівся, а я навіть думати ні про кого іншого не можу. Закохалася як школярка! Замість того щоб вибирати сукню і меню для весілля, сиджу і мрію про нього.

Мимоволі порівнюю його зі своїм нареченим – зі звичайним чоловіком середніх років і розумію, що це весілля може стати найбільшою помилкою в моєму житті! Я завжди мріяла жити закордоном. І зараз зустріч з директором-італійцем здається мені доленосною. Не міг же він випадково з’явився саме зараз, після моїх заручин…

Італієць теж проявляє до мене всілякі знаки уваги, постійно кліпає і посміхається. Не раз запрошував мене в кав’ярню під час обідньої перерви і часто надсилає повідомлення на телефон. Знаю точно, що дружини у нього немає, і ніколи не було, дітей поки ще не завів, хоча каже, що хоче створити велику родину…

Щоб розібратися в ситуації, я вирішила розповісти про те, що відбувається своїм подругам. Вони були здивовані від почутого, і сказали що всі мої почуття до іноземця – це результат передвесільного хвилювання, а також що скасовувати весілля ні в якому разі не можна. На їхню думку, якщо я зараз зізнаюся у всьому нареченому, то вже ніколи не вийду заміж, а якщо навіть і вийду, то навряд чи зможу стати матір’ю через вік.

Вони вважають, що мені слід радіти тому, що я знайшла нормального чоловіка, приблизно свого віку, що не має дітей і готового до одруження… За їх словами те, як спілкується зі мною директор – це класична поведінка всіх італійських чоловіків, і зовсім не говорить про його симпатію до мене.

Я не знаю що робити – з одного боку кидати свого чоловіка це великий ризик, а з іншого я можу пошкодувати про те, що цього не зробила…

Ангеліна.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page