Ми кохали один одного все життя, хай і на відстані. Познайомилися, коли я вчилася в університеті на останньому курсі, а він був нашим викладачем по профільному предмету.
Різниця в 24 роки здавалася мені тоді жартом. Для чого ці цифри, якщо це кохання? Він був розумним, умів жартувати, виглядав неймовірно. У порівнянні з ровесниками це була колосальна різниця. Але він був одружений. Діти. Ні про які стосунки й мови бути не могло.
Я написала йому записку, яку вклала в контрольну роботу, і він повернув мені її на наступний день з позначкою, що не готовий до інших стосунків, що мені потрібно вчитися, що я йому в доньки годжуся. На тому все і закінчилося.
Усі наступні роки після університету я думала про нього. Бачила в натовпі схожий портфель і здригалася, миготів схожий шарф – знову ці почуття. А потім я дізналася, що його дружини не стало. На той час минуло вже майже 20 років. Можете собі уявити? Стільки років я думала про нього. Писала кандидатську, викладала, а ось на особисте життя так часу і не знайшла. Не змогла.
Я просто висловила йому свої співчуття. Він передзвонив під Новий рік. Цей дзвінок змінив все життя. Тепер ми разом. І, мені здається, це справжнє кохання.
Тільки чи могла я подумати, що ми ще й батьками можемо стати? Адже він вже давно дідусь, онуки приїздять до нас кожні вихідні. І тут сюрприз! 5 тижнів, безліч ризиків. Фахівці кажуть, що краще мені відмовитися від цього задуму при такому анамнезі – літній чоловік і літня матір – мало шансів.
Чоловік каже, що він прийме будь-яке моє рішення. У нього вже є діти, а в мене – ні. Виходить, як скажу я, так тому і бути. Але мені складно вирішувати, адже я не знаю, що буде завтра. Не молоді ми вже, ох, не молоді. Серцем розумію, мій стан – подарунок долі, а ось розум прораховує варіанти і вони мені зовсім не подобаються. Як вчинити я ще не визначилася.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
