Intermarium-Новини Міжмор'я

Мені 62 і нещодавно я отримала пропозицію вийти заміж. Діти за мене щиро радіють і кажуть, аби я навіть не роздумувала, але мені лячно і поясню чому.

 Не розумію, чим це я йому так сподобалася, але Роман не відходить від мене ні на крок. Одного разу із села з клунками мене в міську квартиру підвіз і все – маю тепер під під’їздом щоденно кавалера із букетом квітів неодмінно якимось смаколиком. Він забезпечений, має власну квартиру в центрі міста, бізнес свій машина хороша.

Роман удівець, причому дружини його не стало тридцять років тому. Саме, аби поставити двох діток на ноги він і розпочав власну справу. Тепер син і донька більше всім займаються, а він ось – возить мене в театри, на набережні і в кафе.

Читайте також: Я вийшла із кімнати аби чаю подати, зачепилась за килим і мало птахом вільним не полетіла. Напевне, вони подумали, що я вже пішла, бо почали перешіптуватись між собою. Нащо я те все вислухала? А головне, що мені після почутого робити

Звичайно мені приємна така увага, хоч спершу і ніяковіла. та й діти у нього прекрасні. З донькою ми не раз разом готували, а син мого старшого узяв собі в помічники. ніби навіть і задоволені обоє.

Але отримавши пропозицію я розгубилась і непросто не хочу її приймати. зараз поясню і вірю в те, що багато хто мене зрозуміє.

Перша причина в тому, що я не хочу знову звикати до «тарганів» іншої людини. У нашому віці у кожного свої звички. Я не знаю, як він реагуватиме на різні ситуації. У нас із чоловіком дві дитини та два онуки, я не знаю, як він ставитиметься до «чужих» дітей. Хоча зараз, ніби як і гарні у всіх відносини, але ж ми тільки рік знайомі.

Другою причиною було те, що він теж має дітей і онуків. Я з усіма знайома і знаєте, я людина у віці і вже зараз бачу багато нюансів у вихованні і взаєминах. наприклад його онуки здаються мені трішки розбалуваними і я б на місці Романа не робила б їм таких дорогих подарунків просто так, бо вони в нього є..

Як тут бути, не розумію. Роман видно закоханий у мене. Звісно, ​​мені подобається відчувати, що я йому дорога. Діти з одного і з другого боку за наш шлюб. Його так узагалі радіють, адже тато тридцять років сам, а вони йому щастя бажають. Кажуть, що він заради них жив і тепер вони найбільше хочуть того, аби і він нарешті був щасливим.

За підсумками нічого так і не вирішила, але можливо відмовлюся, адже заводити стосунки після 60 років це принаймні дивно.

Може підкажете, як мені бути? Я сама собі усі ці причини надумала, чи й справді пізно життя міняти, та й навіщо?

15,05,2023

Головна картинка ілюстративна.