fbpx
Історії з життя
Мені було за 30, коли в моєму життя з’явився Дмитро. Я забула за дочку, чоловіка, мені знову хотілося вставати кожного ранку, бо могла побачити його

Це було таке задоволення жити, бо є він! Не дуже переймалася чи дізнається чоловік, але от донька мене здивувала – вона повністю стала на бік батька. В 12 років не особливо щось тямиш, але вона, накручена свекрухою. Вибрала його, ще й посміла ставити мені ультиматум:

– Або ти вертаєшся в родину або ти мені не матір.

Це було холодним душем і я вперше зрозуміла, що моє щастя може ось так легко закінчитися, зникнути, спопеліти. Я знову буду вставати зранку заради чашки кави, виконувати рутинну роботу, робитиму те, що належить, буду рахуватися доброю мамою і до кінця своїх днів випрошуватиму пробачення в чоловіка та його рідні.

Це допомогло зробити мені вибір. Я обираю Дмитра і себе.

Це змусило нас поїхати з міста, бо місто маленьке і на кожному кроці я пересікалася з дочкою, просила поїхати зі мною, але марно. Кожна моя розмова сприймалася нею, як її перевага і вона не добирала слів.

– Доню, я тобі пробачаю всі твої слова. Я дуже тебе люблю, але хочу жити в щасті.

– А я тобі не прощаю!, – говорила вона.

Дмитро справді довів, що любить мене і ми почали жити наново. Я тяжко це все переживала, але щоденні клопоти щоразу спиняли моє постійне слідкування за дочкою в мережі, хоч вона мене й заблокувала – я зайшла з іншої сторінки і знала, чим вона живе.

Рік пролетів, другий, у нас з’явилася ще одна донечка… Їй потрібна пересадка кіcткового мoзку і найкращим доноpом може стати моя перша донька.

Я поїхала до неї молити її про допомогу, але вона мені відмовила. Чоловік теж не планує впливати на неї, бо каже, що я сама в усьому винна. Я з цим згодна, але я не згодна аби за мій гріх страждала найрідніша мені людина.

You cannot copy content of this page