Мені хотілося протерти очі, бо те, що я бачила і те, що мені казала сваха, суперечило один одному.
– Ой, Тоню, тобі двійка за виховання доньки. Як ти таке взагалі допускаєш? Щоб твої гроші так тринькали? То не мій Василько, що все в родину та старається економити, а вона дивися, що вчинила! Я не розумію, як це так лінитися аби сидіти в декреті і не приготувати на стіл нічого домашнього?
Я кліпала, бо ми сиділи за столом, що ломився від наїдків.
Спочатку я подумала, що таке застілля тому, що я вернулася з Італії. Але ні, то виявилося, що сестра свекрухи приїхала в місто і на цю честь такий банкет, бо зібралися всі родичі і сестру побачити, і заодно, моя донька мала їх всіх нагодувати.
Була сваха зі сватом, сестра з донькою, далі двоюрідні з дітьми, дідусі і бабусі. За столом сиділо п’ятнадцять людей разом зі мною.
Донька час від часу підскакувала, бо донька пхинькала, а от зять навіть не ворушив бровою в такі моменти, був повністю поглинений стравами та бесідою.
Я пішла за донькою в спальню, вона прилягла біля дитини і я обережно спитала:
– Доню, що відбувається?
– Ой, мамо, ти не повіриш, але сил моїх більше нема в таке подружнє життя гратися.
І вона почала розповідати таке, що мені очі округлювалися.
Моя Інна була рада, що виходить заміж в велику родину, їй здавалося таким милим, коли всі збираються за великим столом, співають пісень, згадують якісь сімейні історії.
У нас такого не було, бо була лишень вона і я на всьому білому світі.
Про батька її я не хочу й згадувати, а сама я сирота і виросла в дитбудинку.
Коли донька стала вже підростати, то я подалася на заробітки аби помогти їй з навчанням і так уже роки їжджу. Весілля я їй справила і вона була дуже рада.
Мені самій свати сподобалися, дуже такі компанійські і веселі, повні енергії.
І ось почалося у них сімейне життя, я на квартиру не заробила, вони жили на орендованій, проте, я висилала доньці гроші.
Якось вона проговорилася, що Василь дає їй лишень на найнеобхідніше і мені стало прикро, я вирішила, що вона має мати свої гроші, так мені було спокійніше.
– Дякую, мамо, я буду витрачати лишень на найнеобхідніше.
Вперше вона їх використала тоді, коли чоловік зажадав гарячого, як тільки вони з донькою приїхали з пологового. На кухні був безлад, чоловік бурчав, що голодний і вона б мала навчитися швидко вкладати доньку спати аби братися за свої обов’язки.
Донька тоді замовила доставку їжі. Василь аж зблід.
– Я не буду стільки платити, ти чим думаєш?
– Я оплачу, – відказала донька і заплатила.
Вона у мене дуже спокійна, але якби Василь її добре знав, то би зрозумів, що це вже перші дзвіночки, що її терпіння закінчується.
Коли він вимагав чистоти в квартирі, то вона викликала домробітницю на пару годин, коли він хотів вареників, то вона їх замовляла.
– Ти знаєш, скільки ти грошей викинула на вітер, якби ти все те сама руками робила, а мені віддала гроші, то ми б могли відкласти на власну квартиру!
– Так, могли б, але ж ти вимагаєш, замість того аби зробити самому.
– Я ще маю робити? То твої обов’язки.
– Алінці й місяця нема, мені важко.
– А мені легко на роботі працювати.
– Як знаєш, або я наймаю людей і плачу їм, або плачу тобі.
І Василь став працювати за винагороду, він смачно готував, прибирав, а Інна йому все компенсовувала.
Василь приходив з роботи і хвалився, як вдалося на акції щось купити, як він добре виглядає, бо пішки ходить на роботу, як він економить воду, коли миє тарілки.
Його батьки все питалися, коли вони будуть хрестити дитину і молоді все відкладали, бо донька ще була слабка.
Я порадила зробити через два місяці і приїхала з такої нагоди, але мене чекало застілля з приводу приїзду сестри, які всі родичі давно не бачили і домовилися, що зустрінуться в Василя, заодно привітають їх.
– Мамо, він мені сказав про це ввечері, сказав, що не буде готувати, бо мама дізнається і тоді всі будуть знати, а в їхній родині так не можна, помагати жінці за винагороду. Тому я замовила ось цю доставку, але вони побачили, що все куповане і почали до мене, що ще дитина мала та те й робить, що спить, то можна було для них постаратися та все приготувати домашнє. Мамо, я вже нічого не хочу, як виспатися.
Я слухала доньку і сказала, що вона може зараз прилягти, а я все влаштую.
Через годину в хаті не було гостей, я вимила посуд і сама заснула на дивані після довгої дороги.
Звичайно, що гості ще хотіли сидіти, але я відповіла, що у них година аби попити і поїсти та збиратися.
– Дитина маленька, моя донька стомилася.
– Як саме? На кнопки телефону натискати?, – каже сваха.
– Саме так, тому попрошу вас додому. І ти , Василю, теж провідай батьків кілька днів.
Наступні дні моя донька спала, ніжилася з донечкою, а я за неї і прибирала, і їсти варила, онучку на руки брала, коли та вередувала вночі і несла в зал та балакала з нею, як з дорослою.
– Мамо, як добре, що ти приїхала, – казала донька і я бачила, як вона змінилася і відпочила.
– Що будеш з чоловіком робити?
– Не знаю, а ти що порадиш?
– Я нічого не буду радити і нічого не буду йому говорити, ви самі між собою маєте все вирішити. Я тобі можу дати турботу і любов, а ти вже вирішуй сама чи треба тобі тепер чоловік.
Я побула на хрестинах, хоч свати й ображалися на мене, але прийшли на свято, воно було в ресторані, Василь наче змінився. Мені хочеться в це вірити, але він дуже ніжно дивився на своїх дівчаток.
Сваха ще пробувала мені читати лекцію про марнотратство, що то притаманно дітям заробітчан.
– Я рада, що моя донька може витратити гроші на чоловіка, на його харчування чи його рідню, якщо ви так переживаєте, то економте і не приходьте в гості такою великою компанією, ви про таке не думали?
Чогось замовкла. Інколи краще переплатити, ніж робити самій, особливо, коли немає сили і бажання на це. Але я дуже сподіваюся, що скоро моя донька навчиться, що є такі люди, для яких і старатися не треба.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
