І я змирилася. Вибрала собі одяг на церемонію, все поскладала в пакетики, сорочку і спіднє, колготи, довго вибирала хустку, яка мені буде личити.
– Ось цю, Катерино, – кажу доньці, – покладеш на подушку, а в ось цю мене завиєш.
Донька в сльози, а старий мій лиш крекче. Знаю, що не хоче сам на старості лишитися, але що вже поробиш, як стукає в вікно ота з косою.
Лягла і лежу, вже ні їсти нічого не хочу, води не п’ю аби мене на столі не рознесло, чекаю.
Звичайно, що старий нервує, бо каструлями дзвонить, їсти собі готує, а я вже паленим чую!
– Максиме, через тебе до мене косата йти не хоче, бо такі гримоти чує! Та ти за стільки років не можеш собі їсти зварити? Та посмаж собі яйце, як вже так їсти хочеш.
– Я яйця не хочу!
– Бідна моя головонька, не маю як спокійно піти, бо ти не можеш наїстися! Та все життя я тебе годувала та догоджала, вже з мене досить!
Пошкріб десь, а я вже не можу спокійно лежати, бо мені нерви колотять. Де вже пішов, як така ожеледа? Ще впаде і що тоді? Маю чекати та дослуховувати.
Прийшов з магазину і викладає консерви.
– Так мені закортіло картоплі з оселедцем, – каже мені, – Так як ти готувала, цибульку поріжу і буду хліб макати в олію.
Ну, мені аж слина покотилася, але ж я теж налаштувалася на те, що вже кінець і треба йти.
А Максим шпортається та не вмовкає.
– Марину бачив, прийшла в магазин за ковбасою та мене запрошувала на обід.
А я аж зубами скрипнула. Знаю я ту Марину, колись за Максимом бігала як та нитка за голкою, проходу йому не давала, як бачила, що він сам стоїть в клубі, то сама його запрошувала на танець! Та вона на п’ять років від мене старша, а дивися, ще ковбаси їй захотілося!
– А потім Юстина йшла, ти знаєш, така ожеледа, а вона без патика. Вхопилася мені за руку і каже аби я її перевів. То мусів вести аж додому.
Ну ви подивіться люди добрі, ще жінка на постелі, а вони вже мені чоловіка обліпили з усіх боків! Що одна, що друга давно без чоловіків, а мій Максим ще ся добре тримає, ще може й обору скосити, на городі помогти.
Юстинка – то найбільша моя небезпека, бо то перша дівчина Максима, він за нею упадав довго, а вона в місто поїхала та звідти собі жениха і привезла, то Максим то тяжко переживав, бо ж всі йому штрикали, що не такий він і перший хлопець на селі, як йому так легко заміну знайшли. То вже потім він мене собі вподобав. А тоді поїхав був на шахти, то його кілька років не було. А Юстинка добре зі своїм жила, але все поглядом на мого Максима кидала, що я їй ті очі не раз хотіла закрити.
Вже чую, що картопля зварилася, а він ще газ не виключає, а консерва вже так пахне, на всю хату.
– Йой, ти метpвого, Максиме, піднімеш, то яку ти вже мені каструлю палиш? Ану виключай та воду зливай. І там на мене постав тарілку.
Мусила встати, але він коло мене все поставив, лиш би я їла і таке то все було смачне, хоч було чути від каструлі гореного. І так я потроху встала та по кроку ходила, а Максим мене притримував. То не штука лягти і лежати, а як вже залежишся, то й важко розходитися. То я вже не планую таке далі робити, треба на своїх двох суперниць зустрічати.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота