Мені легше людей найняти зі сторони, ніж просити сина і доньку про допомогу на весні. Не подумайте нічого такого, вони дуже раді допомагати і картоплю садити і сіяти грядки. Причина в іншому. І хай не балакають зі мною, але цьогоріч я краще гроші чужим людям заплачу.
Маю я уже досить поважний вік 73 роки, проте, тьху-тьху, ще бігаю нівроку і не відчуваю своїх років зовсім. У мене досить таки велика господарка, маю і город у вісімдесят соток. Вирощую овочі і фрукти на продаж, адже поруч у нас траса, а там продається усе і круглий рік.
Щороку навесні до мене на допомогу діти мої приїздять. Саджають картоплю. кукурудзу, разом сіємо грядки. Сусіди милуються і кажуть. що я щаслива, адже своїх діток на поміч вони кличуть, та ніхто не йде. А у мене така дружна компанія збирається. Я посміхаюсь, головою киваю. а в душі готова виставити усіх за ворота.
Справа в тому, що діти мої приїздять не самі, а з друзями. таку справу як посадка картоплі і городу, вони поєднують із відпочинком. на подвір’я заїжджає три авто і бус. Звідти чоловік із двадцять “помічників з’являється”. У перший день вони всі приїзд відзначають, а вже назавтра, як жуки після кропіння. повзуть на город.
Мені аби усіх тих людей прийняти, потрібно і місце підготувати і дім прибрати і їжі наготувати, адже ж з пустими руками не зустрінеш. Ну борщ, ну вареники, але й до того треба ще щось поставити на стіл. А як їх двадцять чоловік, то прямо весілля.
Ну і на городі всі ті люди, мов у зоопарку. Їм смішно і весело, а я ж маю посадити все до толку. Виносять картоплю. сміх гам, обов’язково починають нею кидатись. А в мене ж усі сорти різні. які розвести. які вивести треба. та й садити їх треба по різному. Мені ж на продаж, де рання, де пізня. А виходить, що ящики перемішають, тричі розсиплять і рий бабо потім. шукай по бадиллю що і де.
Посадять і ще два дні обмивають, рибалять і шашлики готують. Я б уже й відпочити хотіла, але мушу бігати біля людей, бо ж гості, як не як, а я господиня. Їдуть вони, а я же тиждень дім і двір до ладу приводжу.
Цьогоріч я вирішила вже найняти бригаду. Заплачу людям тих п’ятсот гривень, але зроблять мені все до ладу і так як я хочу. Їх і годувати не треба, прийшли зробили, гроші взяли і все. Уся та справа аж пів дня займає. однак сестра моя рідна почувши що я надумала виступає проти категорично. каже що так я своїх дітей ображу дуже Мовляв, так вони знають, що я допомоги потребую і онуки приїжджають і сприймають роботу, як радість. та й одна я в селі така. до кого от так і діти і їхні друзі на поміч їдуть. і що я не розумію щастя свого.
А я й розгубилась. З одного боку, так я витратила п’ятсот гривен і забула через пів дня за все, але можу дітей образити. А з іншого, як подумаю що тиждень треба готуватись до приїзду “помічників” три дні гостей приймати і потім ще місяць шукати на городі хто, що і де посадив, то аж млосно стає.
Дуже хочу вчинити як надумала, але чи варто?
Порадьте жіночки, як мені бути?
Євдокія П.
27,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
