fbpx

Мені навіть тітка троюрідна із Канади зателефонувала і в тієї та сама тема. Ну їй Богу, вони що, змовились усі, чи як? “Справедливість.. ви ж найрідніші”. Так от: найрідніші в мене діти. Мені чужого не потрібно, я лиш те, що моє по праву успадкувала. То чого до мене питання?

Мені навіть тітка троюрідна із Канади зателефонувала і в тієї та сама тема. Ну їй Богу, вони що, змовились усі, чи як? “Справедливість.. ви ж найрідніші”. Так от: найрідніші в мене діти. Мені чужого не потрібно, я лиш те, що моє по праву успадкувала. То чого до мене питання?

Коли я ще маленькою було то тато нашу родину залишив. Мама жила в маленькому селі де не мала ні роботи ні засобів до існування. Пам’ятаю, як одного дня вона замкнула хату і поїхала у місто разом зі мною.

Ми кілька днів на вокзалі ночівали, перш ніж вона знайшла роботу на заводі і отримала кімнату в гуртожитку.

Саме там, у гуртожитку, вона і познайомилась зі своїм Миколою. Він був удівцем, сам виховував сина. Мама з ним дуже швидко зійшлись, так у мене брат з’явився хоч і не рідний.

В тому гуртожитку ми в двох кімнатах прожили років із десять, аж поки мама моя не успадкувала квартиру від далекої родички. Не надто велику і не в дуже хорошому районі, але свою власну. Туди ми всі і переїхали.

Читайте також: Як тільки ми приїхали мого Ромку обступили менші братики і сестрички. Він кожному дав гостинці і по двісті гривень. Потім. уже мамі своїй тихенько вручив п’ять тисяч. Все це бачила і моя мама, саме тому, після того як ми додому приїхали вона мені категорично заборонила за Ромку заміж іти

Нині мені уже за сорок. Ми з чоловіком уже багато років орендуємо квартиру. Живемо в столиці, роботи у нас звичайнісінькі, тож про власне житло можемо тільки мріяти.

А тут нещодавно не стало мами моєї. Дядько Микола пішов у засвіти ще раніше, мама сама останнім часом жила. Вона була відносно молодою, тож ця подія стала справжньою несподіванкою для нас усіх. Напевне, мама моя і сама так рано у засвіти не збиралась, бо ніякого заповіту не залишила.

Так от що виходить. Квартира у якій мама моя жила була на неї оформлена, як і кімната у гуртожитку. Я її єдина донька. З дядьком Миколою мама ніколи розписана не була, тож і Артем, брат мій зведений, ніби, як геть стороння людина. Тож я є єдиною спадкоємицею.

От уся моя велика родина раптом просто повстала проти такої “несправедливості”. Кожен говорить, що буде правильно, якщо я поділюсь спадком із братом. Ну, або, хоча б кімнату на нього перепишу в гуртожитку.

Так, Артем дуже хороша людина, тут я не сперечаюсь. Ми із ним завжди ладнали, родичались, я хресна його доньки. Але скажіть, до чого тут це?

Тітка каже, що він моя сім’я і що він найрідніша мені людина. Мовляв по совісті я повинна вчинити. А тепер поясніть мені будьте-ласкаві чого я маю так робити?

Сама все життя орендую житло, бігаю з квартири на квартиру, а коли нарешті отримала щось своє, то маю віддавати, бо так по чийсь там совісті?

А найрідніші для мене це мої діти і чоловік.

Ну хіба ж не так, га?

18,06,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page